Вечірнє сонце, дякую за день!..
За те, що завтра жде своїх натхнень!
Ліна Костенко
Щоб глибше зрозуміти, якою складною є психологія творчості, достатньо буде згадати, як Людмила Монастирська готувала виконання відомої арії В.-А. Моцарта «Laudate Dominum», що перекладається з латини як «Хваліть Господа». На вивчення матеріалу було лише два дні. Навіть для такої досвідченої співачки виконання твору Моцарта – це виклик. Тож, починаючи роботу над твором, Л. Монастирська промовила: «Побачимо, як піде. Не виключаю, що я його заміню, якщо що…»
Це означало, що Людмила надасть перевагу іншому твору, аніж піде на творчий компроміс. Адже для співачки важливо не просто виконати твір, а зробити це на рівні, який не припускає навіть найменше «якщо що». Таке чесне ставлення до професії – рідкісна якість навіть для співаків зі світовою славою.
Минуло два дні. Перед початком концерту, розгорнувши програмку, я таки побачила: «Laudate Dominum». Виконує Людмила Монастирська».
Мелодія чиста, наче промінь, у виконанні Л. Монастирської особливо піднесена. Співачка дотримується граничної плавності та кантилени. А всередині стільки ледь уловимих градацій, що у мене було відчуття, ніби я, разом із голосом Л. Монастирської вирішила у мандрівку, під час якої не знаєш, що там – за рогом. Її сопрано веде слухача за собою, примушуючи переживати, очікувати, відчувати, дивуватися…
Слухаючи духовні твори у виконанні Людмили Монастирської, я розуміла, чому багато хто називає її «La Divina» («божественна») – бо такий спів, певно, наповнює сади раю. Він справді досконало-неземний. В ньому стільки свободи, таке відчуття благодаті!
Співачка вибудувала драматургію від прозорого, майже безвібратного відлуння – до повнокровного соковитого звучання. Таке прочитання відповідає глибинному розумінню: а що таке для вірянина «хвалити Господа?». Багато хто приймає необхідність вдячності, поклоніння, послуху, але ж не похвали! Бо хіба ж Господь її потребує?
Розкішний тембр Людмили Монастирської, який в повнозвучній кульмінації розквітає багатими обертонами, без зайвих переконань доводить: ХВАЛА Господу є РАДІСТЬ. Коли Господь велів нам хвалити Його, Він велів нам Йому РАДІТИ. На початку фінального розспіву «Амен» звук від граничного піано філігранно нарощується до потужного форте. Він ніби «оживає» і перетворюється на коротке резюме твору: від послуху і благоговіння – до безмежної РАДОСТІ.
Коли після концерту я із захватом намагалася розповісти Людмилі Монастирській про нюанси її виконання, її мʼякі зелені очі загострилися під довгими театральними віями: «А вони були?»
З голови повилітали всі думки – настільки це питання спантеличило мене своєю непередбачуваністю. В якому сенсі: «А вони були?» Людмила жартує?.. Але ж вона щойно сказала, що цілу ніч не спала. Нервувала…
Я ще раз прокрутила в памʼяті її витончене виконання. Відчула когнітивний дисонанс: а чи про одне і те саме ми зараз говоримо?
Прояв хибної скромності? Бажання почути зайвий комплімент? Ні, все це так не схоже на Людмилу. Вона ж завжди – про СПРАВЖНЄ. Тоді що?..
Цей парадоксальний епізод свідчить про те, що бувають миті, коли художник навіть не усвідомлює до кінця, наскільки досконалий його результат, оскільки він занурений у пошук незвіданих досі глибин. Особливо часто це відбувається під час премʼєрних виконань. Твір ще не став часткою власного «Я». Перед співаком постає багато задач: від опанування новим нотним матеріалом – до створення художнього образу. Все це вимагає тотального контролю…
Я дивилася на співачку, на те, як в процесі розмови вона намагалася «ухопити» з моїх слів хоча б абриси створеного нею ж образу, і вкотре захоплювалася: таке ставлення до професії – теж МИСТЕЦТВО!!!
Минув час. І мені здається, я зрозуміла: Людмила не сумнівалася у своїх нюансах. Вона прагнула УСВІДОМИТИ, наскільки їй вдалося зробити їх ВІДЧУТНИМИ ДЛЯ ПУБЛІКИ. Тому і шукала їхнього відбиття, як у дзеркалі – у моєму сприйнятті, розумінні, у відгуку моєї душі…
Продовження:
ЗВИВИСТИЙ ШЛЯХ НА ОПЕРНИЙ ОЛІМП
МАМА (ПАМʼЯТІ ВАЛЕНТИНИ ІВАНІВНИ ПОВСТЕНКО)
Яна Іваницька
Фото: Юрій Прияцелюк, архів Національної опери України, особистий архів Людмили Монастирської
P.S. 27 ЧЕРВНЯ 2025 РОКУ у Національній опері України відбудеться БЕНЕФІС ЛЮДМИЛИ МОНАСТИРСЬКОЇ. Вона вперше вийде в премʼєрній постановці «Трубадура» Дж. Верді у партії Леонори.
Довідка:
Яна Іваницька – письменниця (авторка семи книжок про мистецтво, а також книги про повномасштабне вторгнення росії в Україну «Війна очима киянки. Рік перший. Лютий», Київ, 2023 рік «Саміт-книга»); доктор філософії (тема дисертації «Опера як семіотичний обʼєкт», 2008 рік). Перша вагнерівська стипендіатка від України (1999 рік – стажування в Байройтському театрі Рихарда Вагнера); журналістка із 32-річним досвідом роботи в українській та міжнародній пресі (понад 440 статей, з них 48 наукових), сценаристка документальних фільмів, ведуча прямих ефірів, режисер монтажу, перекладач-драматург (23 постановки у Національному театрі оперети України), авторка пʼєс «Актриса» та «Даліда». Член Спілки журналістів та Спілки театральних діячів України.