Вже трави скошено і зорано під жито… І це зовсім не про природу… Хоча серпень він саме такий і є, із легкою гіркотою за літом, яке тихо плине кудись у незвідану далечінь.

Перший день серпня, Медовий спас, день святих мучеників Маковеів, які не підкорилися окупанту царю Антіоху, і навіть під тортурами не відмовились від своєї ідентичності… А ще цей перший серпневий день співпав із жалобою за мучениками українськими, яких безневинно убили ворожі ракети. І тому музична премʼєра видатного композитора Олександра Родіна у Львівському органному залі якось звучала дуже органічно, так ніби Той, хто небесах, тихо наспівав ці прекрасні й водночас скорботні та світлі звуки для органу та сопрано. І нашептав оцю дивну, на перший погляд, назву — «Реквієм за майбутнім». Хіба можна оплакувати майбутнє?.. Виявляється, можна. Як і можна було сказати Хемінгуею оту вже культову фразу: «Не запитуй по кому лунає дзвін, він лунає по тобі»…

Реквієм Родіна — не лише за воїнами та за мучениками, а й за тими живими, хто не долюбив, не набувся разом, за ненародженими та взагалі реквієм за всіма нашими мріями, яким не дано здійснитися… І понад усе — це дуже світла, і напрочуд оптимістична музика, яка власне, цим і прекрасна. В ній є віра в те, що все було недаремно, як і загибель братів Маковеів, матері їхньої Соломоніі та старенького вчителя Єлізара, які не скорилися ворогу. Бо подвиг семи братів надихнув Юду Маковея, і він підняв повстання проти грецького царя та звільнив Єрусалимську землю від чужинців…

Таку музику треба слухати саме в таких атмосферних та вишуканих залах. Лише уявіть, що Львівському будинку органної та камерної музики 400 років. А органу, де звучав «Реквієм за майбутнім» — 90. Але все воно настільки доглянуте, відреставроване: і будівля, і зал, і галерея — що виглядає як нове. І тут щодня, а по вихідних – взагалі кілька разів на день, відбуваються різноманітні концерти. Та й отой знаменитий хор «Гомін», що набув зараз шаленої популярності, народився саме в цих прекрасних стінах.

А Родін, один із найзатребуваніших у нас композиторів, перший, чиї роботи увійшли до репертуарів європейських театрів, став сьогодні причиною ще однієї сенсації. Виявляється, що крім музики є в Олександра Леонідовича ще одне захоплення — живопис. До премʼєри Реквієму в галереї Львівського органного дому відкрилась виставка його неймовірно прекрасних картин. Митець їх створював під час повітряних обстрілів, відволікаючись від тривожних та сумних думок.

І ці світлі образи на його полотнах якнайкраще свідчать, що Україна живе і буде жити. Бо, хто освячує дорогу іншим, ніколи сам не залишиться без світла… І так, трави скошено, але жито буде посіяне, воно тихо ростиме під снігом, щоб забуяти життям навесні… І це зовсім не про природу…

Людмила Семенюк, журналістка, арт-блогерка, театральна оглядачка

У заголовку – фрагмент картини Олександра Родіна