Ось, нарешті, і я подивилася «Одну битву за іншою» — безжально затягуючий кіновир. Причому спочатку фільм здався мені дещо сумбурним, але поступово я відчула його відмінний смак. І найпривабливіше у фільмі — навіть не сюжет, а образи. Нітрохи не применшуючи роль режисера Пола Томаса Андерсона (11-разового номінанта на «Оскар», між іншим) – великий респект кастинг-директору!

Загалом, цей фільм, на мій погляд, тримається на трьох «китах» і одній «китовій матері».

Я не пам’ятаю, щоб Леонардо Ді Капріо коли-небудь грав такого незграбного героя та такого зворушливого сім’янина. На ім’я Боб Фергюсон (він же – Пет Келхун). Взагалі не важливо, що кохана його зрадила. Тому що ключове слово тут – кохана! Час зовсім не лікар, душевна рана не загоюється, і він займається самолікуванням, використовуючи практично народну медицину – травичку та алкоголь. Рана раною, але йому є про кого піклуватися: плід кохання – кохання у квадраті! Дочку він обожнює та з самого дня її народження був і за маму, і за тата. Дівчинку він виховав правильно, навіть подбав, щоб вона навчилася захищатися. А сам Боб далеко не супермен, навіть у молодості не особливо намагався ним бути. Хоча, можна сказати, колись «пробувався» на цю роль. Не склалося. До тих пір, поки у нього не відібрали дочку. Ця «шокова терапія» пробудила в ньому безмежну безстрашність. Та просто звіра! Нещадного та смішного. Його героя хочеться обійняти, прикрити обличчя, пореготати та… знову обійняти! Рішуче вимагаю другого «Оскара» для Ді Капріо!

Вічне кохання Боба – революціонерку Перфідію Беверлі Гіллз – грає американська співачка, актриса, танцівниця, модель Теяна Тейлор. Це просто карколомна бій-баба, від якої неможливо відвести погляд. Зухвала, божевільна досконалість – з високохудожньо виразними сексуальними формами! Мрія будь-якого митця. І взагалі будь-кого. Хімія, що передається через екран! Від такої втратити голову – як два байти переслати! До останніх кадрів чекаєш її повернення. І навіть після.

Шон Пенн – у ролі полковника Стівена Джея Локджо, мисливця за революціонерами. Дивно, але я чомусь не відразу впізнала актора в образі. Його герой – холоднокровний солдафон зі згубною пристрастю. Його неможливо збити зі шляху, якщо не знати про його слабкість. Точніше, якщо ти не є предметом його слабкості. Живучий цинічний кар’єрист, сластолюбець, що носить обтислий одяг. Не гей! Не гей, твоєю мамою клянусь! У нього міцне тіло та гниле нутро. Огидний. Тьху на нього!

Бенісіо Дель Торо. Образ сенсея Серджо Сент Карлоса – ну просто його роль! Людина-коромисло! Незворушний неквапливий красень-вчитель з чортівщинкою в очах. Його шлях розрахований до секунди, рухи відпрацьовані роками. Дзен і порядок! Ні краплі не проллється!

Приголомшлива робота, хвацько закручена історія. Гумор – те, що доктор прописав: чорний, як наш час, в якому найнепомітніші люди несподівано стають найсвітлішими та найкрутішими героями. Дії персонажів, на мій погляд, досить передбачувані, але фільм це не псує.

А, власне, про що кіно? Про боротьбу. За своє, рідне. Незважаючи ні на що. Попри всі жахи та обставини. Попри недоліки та слабкості. Попри «не можу»! Боротьба. За своє! Одна битва за іншою!

Наталія Кряж

Якщо Вам сподобалася стаття, автору буде приємний комплімент