1924 року Йоханна Ван Гог-Бонгер (Johanna Gezina van Gogh-Bonger) продала Лондонській Національній галереї одну з версій «Соняшників» Вінсента Ван Гога. Вона дуже не хотіла розлучатися саме з цією картиною, але… «Це жертва заради слави Вінсента», — написала Йоханна директору знаменитого музею. Продаж «Соняшників» була її останньою угодою. Загалом енергійна дама продала 190 картин та 55 малюнків Ван Гога, і саме їй великий голландець завдячує своїм всесвітнім визнанням.

22-річна вчителька англійської мови познайомилася з Тео Ван Гогом у Парижі. Точніше, молодих людей познайомив брат Йоханни. Дівчина так сподобалася артдилеру-початківцю, що він майже відразу зробив їй пропозицію. Але розважливій Йоганні, яка збиралася повернутися до Амстердама, така спритність не сподобалася. Усе, на що спромігся Тео – це дозвіл писати листи. На щастя, листування так зблизило пару, що Йоханна не тільки погодилася на заміжжя, вона стала надійним другом та помічником свого чоловіка.

Звичайно, ще до весілля Йоханна знала про старшого брата свого нареченого, про те, наскільки вони емоційно близькі, і про те, скільки безуспішних зусиль Тео докладав для просування творчості Вінсента.

Треба сказати, що живопис не належав до пріоритетних інтересів молодої жінки. Вона була чудовою піаністкою, любила книги, і навіть якийсь час працювала в бібліотеці Британського музею. Але Тео буквально заразив її своєю пристрастю до мистецтва, а бажання допомагати йому привело розумну освічену Йоханну до вивчення сучасного живопису та артдилерства. Вона стала щирою шанувальницею творчості Вінсента ван Гога, усвідомлюючи, що його роботи надто незвичайні для ринку, який все ще намагався відійти від реалізму і прийняти імпресіонізм, що зароджується.

Шлюб Йоханни та Тео був, безумовно, щасливим, на жаль, недовго. Через рік після весілля у пари народився син Вінсент Віллем. Ще через рік Вінсент Ван Гог помер від вогнепального поранення в живіт, а через рік помер Тео від паралітичного недоумства, викликаного «спадковістю, хронічним захворюванням, перевтомою і смутком». 28-річна вдова залишилася з дитиною на руках та величезною колекцією картин Вінсента, успадкованих її чоловіком.

Напевно, вона могла б розпорядитися спадщиною в інший спосіб, але Йоханна вирішила зробити місію Тео своєю, тобто відкрити світові геніального митця.

З Парижа вона переїхала до Бюссюма, невеликого містечка в Нідерландах, де відкрила пансіон і прикрасила його картинами Вінсента. Бюссюм був художнім і культурним центром, в якому постійно проводилися значні артзаходи. Завдяки відвідувачам яких Йоханна могла забезпечити існування себе та сина. Але головним її завданням у цей період стало вивчення листування двох братів. Вона зрозуміла, що репрезентувати творчість Вінсента треба через призму його особистості.

У пошуках «спільників» уродженка Амстердама звернулася до свого сусіда – Яна Вета (Jan Pieter Veth), яскравого арткритика, який відкидав академічне мистецтво. І не здивувалася, що Вет відкинув зусилля Йоганни захопити його творчістю невідомого художника. “Занадто грубо”, – сказав арткритик пані ван Гог. “Не заспокоюся, поки картини йому не сподобаються”, – написала вона у щоденнику.

За допомогою своєї чарівності та наполегливості Йоханна переконала Вета прочитати листи ван Гога і використовувати їх як контекст і доповнення до картин. І це спрацювало. Ян Вет став першим авторитетом, який дав високу оцінку творчості невідомого голландця та рекомендував його картини для престижних виставок.

Успіх окрилив Йоганну. Вона продовжила працювати з фахівцями, виявляючи виняткові організаторські здібності. Домагаючись прийняття картин Вінсента на якусь виставку, вона примудрялася розміщувати його картини поряд із роботами вже визнаних майстрів. Вона погоджувала фінансові умови продажу та публікації у пресі. Вона зробила чудовий маркетинговий хід, підготувавши до видання листування Тео та Вінсента.

В 1905 Йоханна організувала найбільшу (на сьогодні) ретроспективу робіт Вінсента в амстердамському Stedelijk Museum. На виставці, після якої ціни на роботи Ван Гога різко зросли, було представлено 484 роботи митця.

Після того як ван Гог став відомим у Європі («Після багатьох років байдужості громадськості до Вінсента та його творчості, я відчуваю, що битва виграна», – написала Йоханна у щоденнику), підприємлива леді вирушила за океан. Від групової виставки у The Metropolitan Museum of Art до персональної виставки в Montross Gallery на П’ятій авеню, вона наполегливо працювала, залучаючи любителів мистецтва скрізь, де могла їх знайти.

Перекладаючи листування братів англійською, Йоханна дійшла висновку, що Тео та Вінсент мають бути поховані поруч, і організувала ексгумацію та перенесення останків Тео з голландського цвинтаря в Овер-сюр-Уаз. “Тео завжди був єдиним, хто розумів його і підтримував”, – написала Йоханна ван Гог у передмові до першого англомовного видання листів.

До його публікації ця дивовижна жінка не дожила. Вона пішла 100 років тому, назавжди змінивши світ мистецтва. Без Йоханни не було б Вінсента.

У заголовку – фрагмент The Sower (Sower with Setting Sun), Vincent van Gogh (Dutch, 1853-1890), 1888, oil on canvas
Фото надані авторкою

