«Заборонене місто» – чудове кіно режисера Gabriele Mainetti, в якому хвацько змішані італійські пристрасті з китайськими приправами. Повний спектр емоцій: тут і палке кохання, і страшна помста, і підла зрада, і чудове кунг-фу!

Китаянка Мей у пошуках своєї сестри приїжджає до Риму та намагається знайти її в районі, де проживає китайська діаспора. Судячи з усього, вона знає, де шукати – прямо потрапляє в китайський ресторан «Заборонене місто», він же за сумісництвом бордель. Там всезнаюча бабка-шепотуха наставляє її на шлях істинний. Точніше, пояснює, куди їй треба піти. Щоб знайти сестру, як ви розумієте.

По дорозі Мей влаштовує місцевій китайській мафії невеликий показовий майстер-клас на кухні. Смажить не по-дитячому! Але не в сенсі готує, а відчайдушно махає руками та ногами. Її тато був великим майстром кунг-фу, а вона – його найталановитішою ученицею. Ви навіть не уявляєте, як хвацько вона використовує силу дохлої риби, інерцію скатертини, що крутиться, та інших нешкідливих на вигляд предметів. Все, що потрапляє під гарячу руку безстрашної дівчини, миттєво перетворюється на ударний інструмент. Ульотне видовище!

А притиснути молодого італійського кухаря Марчелло, якому не пощастило бути сином коханця її сестри, – взагалі не проблема. Цим вона крутить, як хоче: хлопець вочевидь пропускав уроки фізкультури. Зате годувальник з нього – те, що треба! Загалом, цим двом доведеться розібратися в порочних зв’язках своїх родичів і пройти через купу випробувань: дівчина гаряча, поки не порве всіх ворогів на шматки, не заспокоїться.

Фільм – взагалі не комедія, а дуже навіть кримінальний екшн з елементами мелодрами. Динамічний і ефектний. Цікаво, що його робоча назва була Kung-fu all’amatriciana (аматрічана – класичний італійський соус). Але, звичайно ж, La citta proibita звучить ефектніше!

А ось що про фільм у своєму інстаграмі пише режисер Gabriele Mainetti: «Я завжди хотів перенести гонконгське кіно про бойові мистецтва в наш світ, скажімо, в атмосферу, де панує байдужість, з надією створити конфлікт, який би дав щось корисне для обох культур. Але як не виглядати смішним? Як написати історію, яка б відповідала жанровим канонам і гармонійно розвивалася на вулицях мого міста? Я не маю поняття. Я знаю лише, що в решті-решт народилася історія кохання».

Наталія Кряж

Якщо Вам сподобалася стаття, автору буде приємний комплімент