31 жовтня у Національній філармонії України відбудеться концерт Liatoshynskyi Capella під орудою Богдана Пліша з нагоди бенефісу української скрипальки Мирослави Которович.

За кілька днів до цієї події Мирослава поділилася думками щодо емоційного змісту і значення творів, з яких складається програма концерту:

«Чи любите ви мости? Я – дуже. Я в захваті від всього, що несе в собі благу місію. Мости такі – “метафоричні”, вони покликані прокладати стежини між… об’єднувати в… Коли програма складена гармонійно, то я помічаю в ній мости або арки. Обожнюю їх!

Програму “Закликання віри і надії” інтуїтивно обрамляю творами Валентина Сильвестрова і таким чином вибудовую своєрідну “арку гармонії”.

Розпочнеться концерт твором “Алилуя” для хору (2009), присвячений моєму батькові. Він має якусь космічну енергію. Для мене ці співзвуччя, ці відлуння – чистий портал у Всесвіт. Дякую Валентину Васильовичу, що в розмові згадав про цей твір (я навіть не знала про його існування!), дякую Миколі Гобдичу, який поділився нотами. 31-го жовтня ми маємо унікальну нагоду почути наживо божественну “Алилуя” у виконанні хору Капели Лятошинського під орудою Богдана Пліша.

Другий твір Сильвестрова – його “Гімн”. Він звучатиме як епілог. Обрала я його через ніжне соло другої скрипки (який символ, друзі, головну думку автор віддав другій скрипці в оркестрі!), що співає сріблястим захмарним тембром мі струни. Все, що пише Сильвестров, – здіймається до неба. А в музиці це – парафія скрипки.

Головна ідея концерту “Закликання віри і надії”, виходить, про це – про відчуття небесного.

ЛІ Куан Ю, міністр-наставник Сінгапуру хотів послухати Станковича! Сподіваюсь, ви теж. Коли “Київські солісти”, на чолі з татом, готувалися їхати з культурною місією в Сінгапур (до речі, вперше в історії України!), було обрано грати у першому відділенні європейську класику, зокрема, менуети Шуберта і концерт Шумана, а у другій частині концерту ми виконували музику українських композиторів. І центральним твором цього відділу стала Третя камерна симфонія Євгена Станковича в транскрипції для скрипки та струнних.

На концерті був присутній міністр-ментор Сінгапуру Лі Куан Ю, і всі очікували, що він піде в перерві, бо взагалі дивувалися його присутності, адже за 10 років існування концертного залу він не відвідав жодної події там… Але його коментар після першої частини вразив наповал: “Якщо вони грають “чужу” музику з таким серцем, то як гратимуть “свою”? Я хочу це почути!”

Третя камерна симфонія отримала відзнаку ЮНЕСКО як найкращий твір 1985 року. Я лише можу додати. Цей твір один з кращих творів мого життя. Так. Він якимсь чином переплівся з моїм реальним життям, став його хронікою. І я теж щоразу граю його інакше. Так і живемо.

Для мене музика – в першу чергу, це мова. Але чи торкнеться вона серця, залежатиме від того – хто, що і як говорить.

У лютому 24 року під час виконання ораторії “Закликання віри і надії” я, у прямому сенсі, прожила музику. Так, як нас вчать психологи проживати почуття, ситуації… І це не лише через тематику твору (хоча, безперечно, тема депортацій пророщена в мені поколіннями, це мій родинний біль) – сам твір, його музично-мелодична, композиційна, ідейна структури, на мій погляд, є дуже сильними.

На першій же зустрічі композитор, автор цього твору Альгірдас Мартінайтіс сказав, що напише додаткову частину, присвячену Україні. Згодом, коли я перешлю йому тексти Нового завіту українською, він подивується, що мелодія, яку він створив для цієї частини, випадково ідеально лягла під текст. А ще так само “випадково” я отримала новину від композитора, що частина вже готова, і він може її надсилати, акурат проходячи під чудотворною іконою Богородиці, яка знаходиться на міських воротах Вільнюса. Це моє особисте свідоцтво Дива.

За драматургією твору, литовці, яких криками заганяють у вагони для депортації у Сибір, звертаються до Марії… З вірою і надією.

P.S. І про коннект (ок, це вже може бути співпадіння): щойно я виставила пост, отримую повідомлення від автора: “Наша” частина називається “Улюблені”!»