В Ірландії в прокат виходить стрічка “Small Things Like These” (“Такі дрібниці“) за новелою Claire Keegan. Головні ролі зіграли Cillian Murphy (моя любов назавжди), Eileen Walsh та Emily Watson.
Мені пощастило побачити цей фільм на допрем’єрному показі на кінофестивалі в Керрі, і я люто раджу всім переглянути його.
По-перше, це один з найкращих фільмів, що розкриває тему чоловічої депресії. Батько 5 дітей в невеликому ірландському містечку в 1985 році не має жалітись на щось невідоме, що коїться з ним останнім часом, він має заробляти мізерні гроші аби прогодувати родину. І він робить все, що може, хоча реально вже не вивозить. Але навіть в такому стані він спромогається на мега вчинок – демарш проти системи. Це безумовно матиме наслідки та змінить і, може навіть, знищить життя його та всієї родини.
А по-друге, важливо розуміти контекст, в якому розгортається історія, бо Ірландія досі оговтується від наслідків та вибачається за “притулки Магдалени”. Ці церковні виправні заклади для “падших жінок” існували з 18 сторіччя, останній закрився тут аж в 1996 році (!).
Понад 10 тисяч ірландських жінок пройшли через рабський труд, моральне, фізичне і навіть сексуальне насильство в таких виправних притулках за останні 70 років їхнього існування.
Жінки та їхні народжені в притулках діти прали одяг, виконували важку фізичну працю та тримались в строгій аскезі. Деяким з жінок у притулках Св. Магдалени змінювали імена. Приблизно у чверті випадків у примусовому оформленні до притулків жінок брали участь органи влади та поліція.
При цьому від використання безоплатної праці у пральнях вигоду отримувала держава, адже одним із замовників прання виступала ірландська армія.
Найстрашніше, що часто і самі члени родини здавали свою сестру чи доньку в такі заклади на перевиховання (цей епізод є у фільмі). Приводом могло стати що завгодно – флірт з чоловіком, небажана вагітність, зґвалтування чи бунтарська натура дівчини.
Існування притулків не привертало уваги громадськості до 1993 року, коли чернечий орден у Дубліні вирішив продати частину своєї парафії компанії з нерухомості. На території колишнього притулку в безіменних могилах виявлено останки 155 його вихованців, які потім були кремовані та перепоховані в братській могилі на Гласневінському кладовищі.
Оскільки кремація в католицькій Ірландії вважається темним спадком язичництва, розгорівся публічний скандал.
У 1999 році Мері Норріс, Джозефін Маккарті та Мері-Джо МакДонах, колишні жителі притулку, дали свідчення про те, як з ними поводилися. У 1997 році канал 4 показав документальний фільм «Секс у холодному кліматі», де брали інтерв’ю у колишніх вихованців “притулків Магдалени”, які свідчили про неодноразове сексуальне, психологічне та фізичне насильство, а також ізоляцію від навколишнього світу на невизначений час.
Лише у 2013 році прем’єр-міністр Ірландії офіційно вибачився за “притулки Магдалени” як явище перед жертвами та їхніми дітьми. Суди про виплату компенсацій жертвам тривають і досі.
Тому сходіть на цей фільм. До речі, сучасна маленька Ірландія досі виглядає так само, як у фільмі. Ті самі будинки, ті самі вулиці, те саме вугілля чи торф, яким тут досі опалюють домівки.