На легендарній виставці дегенеративного мистецтва у фашистській Німеччині були представлені твори 112 художників. Безумовно, кожен із них був яскравою зіркою. Хоча б тому, що вони кидали виклик класичному мистецтву, не боялися критики, не намагалися подобатися, підлаштовуватися “під суспільний запит”.
Вони шукали, експериментували, трансформувалися, були чесні із собою та звали за собою глядача. І якою б не була міра їхнього таланту, вільні художники, вільні люди, індивідуальності, звичайно, ці 112 були загрозою для тоталітарного режиму!
Рудольф Шліхтер (Rudolf Schlichter) був одним із них. У творчості він пройшов шлях від абстракціонізму до сюрреалізму із проміжними зупинками. Траєкторія його морального зростання теж була звивиста. На початку XX століття молодий художник шокував нешироку громадськість своїм співжиттям з повією, сексуальною ексцентричністю та знайомствами у злочинному середовищі.
Будучи призваний до кайзерівської армії під час Першої Світової, він оголосив голодування і… був демобілізований. Ймовірно, армійське начальство вважало раціональнішим позбавитися рекрута з твердими характером і переконаннями, ніж залишати його на фронті як дестабілізуючий елемент.
Війна на Рудольфа Шліхтера мала величезний вплив. У майбутньому – на його творчість, але у революційний період – на його соціальну активність. 1918 року уродженець землі Баден-Вюртемберг входить до складу солдатського комітету, 1919-го вступає до комуністичної партії.
У 1920 році його робота – солдатський манекен зі свинячою головою – представлена на Першій міжнародній виставці дадаїзму в Берліні, викликала скандал і подальше судове звинувачення в образі честі германської армії. Шліхтер стає одним із засновників “Червоної групи”.
Мистецтво стало його зброєю у політичній боротьбі проти вищих класів та мілітаризму. Його улюбленими сюжетами були зображення міста, вуличних сцен, субкультури інтелектуальної богеми та злочинного світу, портрети та еротичні сцени. У 1924 році прихильник лівої ідеології бере участь у першій виставці німецьких художників у СРСР.
Надалі він відходить від ідей соціалізму і на початку 1930-х пише автобіографію у двох книгах – “Між світами” (Zwischenwelt) і “Вперта плоть” (Das widerspenstige Fleisch). Наступна книга Рудольфа Шліхтера “Глиняні ноги” (Tönerne Füße) за “перекручено-еротичне самолюбування” з приходом у Німеччині до влади націонал-соціалістів увійшла до індексу забороненої літератури.
Звичайно, на останніх демократичних парламентських виборах у Німеччині (1932) художник та письменник не голосував як за націонал-соціалістів, так і за комуністів. На жаль, до влади все одно прийшли фашисти. Шліхтер був виключений з Імперської письменницької асоціації (Reichsschrifttumskammer) та Імперської асоціації художників (Reichskammer der Bildenden Künste) і навіть був ув’язнений “за ведення не відповідного націонал-соціалізму способу життя”.
1939-го адвокатам митця вдається домогтися його звільнення, після чого він переїжджає до Мюнхена і стає активним парафіянином католицької церкви, навіть співпрацює з католицькою пресою. Будинок Рудольфа Шліхтера був зруйнований, і значна частина його робіт була знищена під час бомбардувань “союзників” у 1942 році.
Після закінчення Другої світової у творчості він концентрується на сюрреалізмі. Сучасники не носили художника на руках, та й наступні покоління не схилялися, але він залишився прикладом безкомпромісності, постійного пошуку справедливості та нових форм самовираження. Що актуально завжди!
