Яке неймовірне щастя в наш трагічний час хоча б на кілька годин потрапити в іншу реальність! Немов хтось запросив сісти в машину часу і зарулив на чудовий джазовий фестиваль.
Щоправда, це був не фестиваль, а два концерти на одній сцені гостинного столичного клубу Closer. Але атмосфера – та сама! Позитивне підживлення мені було вкрай необхідне. І, судячи з облич глядачів у залі – а зала була наповнена вщент – ми такі були всі! І ми своє отримали! Раніше я була на концертах Pokaz Trio, і знала, що енергетика цієї музики здатна не тільки відновити внутрішню гармонію, а й викликати приголомшливі почуття. А ось Yevhenii Dubovyk Quartet став для мене відкриттям. Євген – талановитий молодий композитор, який пише дуже світлу музику. І перша частина концерту квартету була медитативною. Красиві музичні сюжети очищали, гармонізували, відновлювали, наповнювали свіжим повітрям і позитивними емоціями.
Друга частина була більш динамічною і запальною – ми отримали гарну порцію настрою на добро і вдачу.
Ще до початку концертів я взяла невелике інтерв’ю у Євгена Дубовика.
– У Вас в інстаграм є відеокомпозиції, де Ваша музика зливається із нявканням котиків, співом птахів. Це дуже красиво й органічно! Як Вам спало на думку це поєднання?
– Мене зацікавили саме ці відео. Буває таке, що сидиш, дивишся стрічку, потрапляєш на якісь відео, де якийсь котик, песик чи пташка. І там настільки може бути цікава інтонація, що я вже просто не можу себе зупинити, хочу щось додати. Я не перший і не останній, хто це робить. Є навіть партитури та з оркестром різних композиторів, які також використовували голоси тварин. Тобто це досить популярна практика. Я познайомився через Інстаграм з німецько-французьким композитором Олександром Ліберманном і зробив з ним співпрацю з такими гармонізаціями. Я придумав акомпанемент, а він це записав потім у ноти і зробив з цього повноцінне відео. От ми з ним, здається, дві чи три колаборації зробили.
Ну і в цілому мені це цікаво. Коли я натрапляю на якісь мелодійні або ритмічні звуки тварин, то одразу їх собі зберігаю, тому що, можливо, потім з ними щось зроблю.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
– А де Ви навчалися?
– Щодо гри на фортепіано – це був Чернігівський музичний коледж, а композиції – в Київській консерваторії.
– Чи вплинула на Вашу творчість війна?
– Спочатку вона мене просто зупинила. Перші тижні два я не міг нічого ні слухати, ні дивитись, ні писати. Просто обмежив себе максимально від усього. І мені здавалося, що все максимально недоречно, неактуально і просто вже нікому не потрібно. Але потім настав якийсь момент, коли я зрозумів, що без творчості просто не можу. Мені треба чимось іншим займатися, крім волонтерства, тому що просто не вийде інакше. Бо ти пів життя займаєшся музикою, і потім це нікуди вже з себе не викинеш. Хочеться в цьому плані працювати далі. Тому як минуло близько місяця, я почав вже щось записувати. В мене є якесь маленьке відео, де я просто сів вперше за фортепіано, щось там записав і відразу опублікував – навіть без жодної редакції. А далі почалися різні благодійні концерти, з різними гуртами. Ми збиралися з усіма, хто просто був у Києві, бо багато хто виїхав, – і шукали де можна виступити, щоб зібрати гроші на ЗСУ.
– В яких місцях Ви грали?
– Це просто були якісь клуби, паби – там, де зазвичай грають фонову музику. І, звісно, то був не цей склад, з яким ми граємо зараз.
– А цим складом ви щось випускали в запису?
– Зараз у нас є випущених чотири сингли, але плануємо ще робити мініальбом. На деякі композиції вже записані відео, у форматі лайву – прямо зі студії.
– Ви часто імпровізуєте?
– Постійно. Мені здається, навіть більшість творів приходять з імпровізації. Бо я можу включити інструмент, сісти, та години 3-4 просто щось грати. Потім звідти витягти одну інтонацію – і з неї почати робити твір. Саме творення по-різному відбувається. Якщо є спочатку ідея, то воно піде дуже швидко, і буде все готове одразу. Якщо назвати ще твір до того, як він придуманий, то слідом за назвою він напишеться миттєво.. Тому що в голові вже є план, і все зрозуміло. А буває таке, що немає жодного плану, і якраз можна йти від імпровізації. В мене, мабуть, половина творів пішли від імпровізації. Але є такі, що написані дуже свідомо. Якоїсь однієї формули немає. Але імпровізую я багато.
– Що Вас надихає найбільше?
– Музика, фотографії, відео. Особливо музика. В мене є різні плейлісти, вони постійно оновлюються і, мабуть, від цього все і йде.
– Яким був Ваш найбільш незвичайний концерт?
– Наприклад, коли ми грали на фестивалі у Вінниці, купа дітей зібралася перед сценою – стрибали, танцювали. До того я абсолютно був упевнений, що дітям ця музика просто не цікава, і вони навіть не схочуть її слухати. Але вони чомусь подумали інакше!
Коли ми вперше в Squat 17b зіграли, було цікаво дивитися на публіку. Тому що зібралося дуже багато наших знайомих із різних-різних сфер, і бачити їх одночасно в одній залі було доволі незвично. Бо це, мабуть, єдине місце, де ці люди можуть перетнутися, а в реальному житті вони більше ніде не стикаються. Тому певна унікальність виступів – це саме через публіку.
Після виступу квартету Євген відверто зізнався публіці, що вперше побачив Pokaz Trio на фестивалі Leopolis Jazz Fest, і тоді навіть уявити собі не міг, що гратиме з цими музикантами на одній сцені!
В музиці Андрія Показа закладена неймовірна міць. У мене навіть промайнула думка – якщо привести наших ворогів на цей концерт, вони усвідомлять свою безпорадність перед цією силою, цією феноменальною музичною філософією, що корінням сягає в родючу українську землю, а кроною торкається небес, де бродить зухвалий вітер змін. І навіть композиція з мирною назвою “Сільський танець” уявлялася як бойовий герц.
Після виступу Pokaz Trio мені вдалося поставити кілька запитань Андрію Показу:
– Розкажіть, будь ласка, про Ваш новий альбом.
– Новий альбом ми випускаємо на норвезькому лейблі, і у нас буде покроковий реліз: у грудні вийде сингл, у січні вийде сингл, а у лютому – вже повний альбом.
– А про що він?
– Головною буде пісня, яка вже виходила як сингл. Називається вона «Voices». Кожна композиція – це якась певна подорож. Це завжди історія, і завдяки мові музиці кожен слухач її сприймає інакше, через призму власного досвіду.
– Що у Вас змінила війна?
– Надала багато сенсів у музиці і багато переживань. Мені стало більш про що говорити в музиці.
Всі українці зараз зростають швидше, ніж у мирне і спокійне життя. Ми змінюємося, ми отримуємо багато нового досвіду. І, звісно, що я намагаюся втілювати це в своїх імпровізаціях, навіть у тих композиціях, які з’явилися до війни.
– Яким за цей час був Ваш найяскравіший день у творчому плані?
– Було декілька гарних виступів і прекрасних залів. Нещодавно повернувся з Португалії, міста Порту, де виступав у Casa de Musica – це всесвітньо відома зала. Ще ми виступали у Bimhuis в Амстердамі – і це справжній храм джазової музики. Є таки спалахи, вони всі по-своєму прекрасні.
– Яким був найбільш незвичайний концерт?
– Якось в Ризі ми грали в барі – і нам дуже сподобалось. Там було так тісно, і так мало місця, що слухачі були просто поміж нами. Це був прикольний досвід. Щодо мене – я іноді граю концерт «Занурення»: у кожного слухача на стільці висить маска для очей, в залі тримається тотальна пітьма. Або – я акомпанував на майстер-класі «Вільний рух» – мого друга, танцівника Анатолія Сачівка. І якось зранку в Карпатах – з сьомої до дев’ятої – він вирішив зробити це під живе фортепіано. Для мене це був просто вибух, це було дуже цікаво!
– А що зараз надає Вам сили?
– Я просто намагаюся оптимістично дивитися в майбутнє, та у мене є музика.
Ми дуже потребуємо цих концертів-перезавантажень. Ці музиканти – талановиті провідники нашої нормальності. Вони не дають нам втратити розум. Якщо раніше вони рятували від буденності, від нудьги, від передбачуваності розкладу, то зараз – це справжня реабілітація, регенерація крил, які намагається спалити війна.
Наталія Кряж