У Сполучених Штатах XIX століття гроші не були перепусткою у вищий світ. Нові багатії, що заробляли капітали на біржових угодах, будівництві, транспортних перевезеннях, торгівлі, сприймалися «старою» американською аристократією, як вискочки. Їх не приймали в «пристойних» домах, а їхні дочки не розглядалися як гідні партії для нащадків знатних родин.

У сім’ї Леонарда і Клари Джером було чотири дочки, і батьки, які дбали про майбутнє дівчат, розуміли, що в кращому випадку вони будуть дружинами багатих чоловіків з їхнього класу. Інша кар’єра для американських спадкоємиць не розглядалася.

Заповзятливого та енергійного Леонарда Джерома це не дуже турбувало. Його називали «королем Уолл-Стріт», він кілька разів втрачав величезні статки, але повертав їх знову. На момент, коли старша з дочок наближалася до віку нареченої, Леонард мав розкішний особняк, у якому був навіть оперний зал на 600 місць, та 250 мільйонів доларів в активі. А Клара Джером, звичайно ж, мріяла про соціальні сходи для своїх дівчаток, тому переконала чоловіка відправити її з дітьми до Європи, де женихів було набагато більше.

Так звана «спільнота Нікербокерів» у NY складалася з кількох сотень людей. Це був закритий клуб, який майже не розширювався. Водночас у Великій Британії було майже 2000 аристократичних сімей, більшість з яких потребували поліпшення свого матеріального стану, і схема «гроші в обмін на титул» була для них цілком прийнятна, хоча вголос про це і не говорилося.

Як правило, основною статтею доходу герцогів, графів, баронів були великі земельні володіння, на яких вирощувалась сільськогосподарська продукція. Але в XIX столітті дешеві пшениця та м’ясо з Нового Світу повністю змінили структуру ринку. Колишніх грошей аристократи не мали, а їхні витрати не зменшувались. До того ж необхідно було підтримувати в належному вигляді старі замки та маєтки. Чи треба казати, що чотири дочки Джеромів мали чудові шанси на вигідне заміжжя. Приїхавши до Європи, Клара спочатку влаштувала їхнє представлення імператору Наполеону III, і кілька років сім’я прожила у Парижі, де дівчата обзавелися манерами, знайомствами та розкішними гардеробами від Чарльза Уорта. З початком франко-прусської війни, Джероми переїхали до Англії, вже у меншому складі, оскільки старша з дочок вже була вдало влаштована.

Дженні Джером було 19 років, коли вона з’явилася в Лондоні на своєму першому балі. Дівчина була чарівна, освічена, дотепна, сліпуче вродлива і багата. І знала собі ціну. Англійок виховували дуже суворо, і юним спадкоємицям ніхто ніколи не робив зайвих компліментів, у той час, як дочки Джеромів тільки й чули в сім’ї, що вони – найкращі, найчарівніші та найпривабливіші. Додайте до цього десятки, а то й сотні дивовижних нарядів, які були не по кишені британкам-дебютанткам, і легко здогадатися, хто сяяв на світських заходах сезону 1873 року. У Дженні Джером був вибір, але вона обрала кохання.

На балу під час регати в Каусі її запросив на танець Рендольф Черчилль, і вже за три дні щаслива пара оголосила про свої заручини. Батьки ж закоханих не поділяли їхнього захоплення. Рендольф був третім сином сьомого герцога Мальборо, отже, не міг успадкувати ні титул, ні статок своїх предків. У британській аристократичній ієрархії старшому синові дістається все, і сім’ю нареченої це не влаштовувало. А в сім’ї нареченого на американок дивилися, як на якусь екзотичну суміш індіанців і хористок з мюзик-холу, тому Miss Jerome, звичайно, не могла розглядатися, як прийнятна кандидатура. Але і Рендольф, і Дженні виявили не тільки впертість, а й дива дипломатії, умовляючи старше покоління ухвалити їхнє рішення. Зрештою, герцог погодився, якщо тільки син стане членом парламенту. До того ж нареченій симпатизував і дав дуже гарну рекомендацію принц Уельський, майбутній король Едуард VII.

Рендольфа справді було обрано до парламенту, але весілля мало не скасував батько нареченої. Він ніяк не погоджувався на те, що увесь посаг його дочки перейде до чоловіка. Джером хотів бачити Дженні фінансово незалежною, він вважав європейських аристократів дармоїдами і був стурбований фінансовими перспективами молодої сім’ї. Але під тиском дружини та доньки здався.

Повернувшись до NY, Клара Джером тріумфувала. Lady Churchill була прийнята у найкращих домах, маму новоявленої леді навіть не бентежив скрип зубів їхніх власників. Але Дженні приїхала до рідного міста ненадовго. У Лондоні на неї чекав новий будинок, а сама вона чекала свого первістка. Дженні була дуже енергійною особистістю, про це говорить той факт, що її син Вінстон народився відразу після балу, на якому його мама не пропускала жодного танцю.

З усією своєю молодою енергією дружина політика почала допомагати йому в кар’єрі, навіть писала промови для чоловіка. Син і наступний син займали її набагато менше. Коли Вінстон почав навчатися у приватній школі в Брайтоні, відвідувала його переважно няня, дуже рідко – мама, і лише одного разу батько, якого викликав директор закладу.

Рендольф і Дженні вели дуже активне світське життя, вони були чудовою командою та близькими друзями, але охолодження у їхніх особистих стосунках було помітно всім. Чоловік все частіше вирушав у тривалі подорожі з приятелями-чоловіками, а дружина проводила час із коханцями, наявність яких не приховувала. Але коли Рендольф зізнався Дженні, що хворий на сифіліс і залишає кабінет міністрів, вона його не залишила. Пара виїхала з Лондона та уникала спілкування з друзями та знайомими. У 41 рік леді Черчилль овдовіла.

Вінстону був 21 рік, і з цього часу мати та син стали найближчими людьми. Їм довелося разом вирішувати фінансові проблеми, тому що джеромівські гроші давно були витрачені, і батько більше не міг допомагати Дженні. Але вона могла допомагати своєму синові – сімейними зв’язками та цінними знайомствами. Серед коханців Дженні Черчилль був навіть принц Альберт, син королеви Вікторії, який колись протежував її заміжжя. І з властивою їй енергією жінка почала сприяти кар’єрі молодого офіцера, який мріяв стати політиком, як і його батько.

Але через 4 роки після смерті чоловіка леді Черчилль зважилася на нове заміжжя. Її обранцем став Джордж Корнуолліс-Уест – красень, капітан Шотландської гвардії та ровесник старшого сина. Батько нареченого позбавив його спадку, і, звичайно, пару переслідували фінансові труднощі. Але все-таки 12 років їхній шлюб протримався. Наступний чоловік Дженні був навіть молодший за Вінстона. У 64 роки вона стала дружиною 41-річного колоніального чиновника, але через три роки померла через гангрену, яка стала наслідком травми ноги.

На момент смерті матері Вінстон Черчилль обіймав посаду Міністра у справах колоній. А до цього був Міністром внутрішніх справ, Міністром торгівлі та Першим лордом Адміралтейства, і взагалі його політична кар’єра розвивалася динамічно. Звісно, насамперед він зобов’язаний цьому власним здібностям, але заперечувати сприяння його матері було б несправедливо. Крім цього, вона активно працювала на громадській ниві: була однією із засновниць «Ліги першоцвіту», першого жіночого політичного клубу, займалася спорядженням кораблів-шпиталів для постраждалих в англо-бурській війні, видавала журнал «The Anglo-Saxon Review».

Американка Дженні Черчилль справді дуже багато зробила для британської спільноти, крім того, що народила сина Вінстона, якого громадяни Туманного Альбіону, згідно з опитуванням BBC у 2002 році, визнали найвидатнішим британцем в історії.

Gerda Griffon

Фото: Wikipedia