Давно чекала на прем’єру «Аліси в Задзеркаллі» – від самого початку, щойно дізналася, що готують цю виставу. По-перше, казка про Алісу – одна з моїх улюблених, по-друге, я знаю, що «Київ Модерн балет» – це завжди подія з wow-ефектом.
Вже перед початком вистави стало зрозуміло – я не одна така. Так, у столичному МЦКМ того дня був аншлаг! Організатори тактично дочекалися, коли, нарешті, до зали змогли потрапити всі глядачі – за що їм величезне спасибі, адже кожна хвилина вистави – фрагмент, який просто прикро пропустити.
Отже, це абсолютно нова подорож Аліси в Задзеркалля, де до книжкових персонажів долучилися й нові. Три веселих зайці (або якась помісь зайців із Furby) вдало приправили сюжет комедійними елементами. Та й впізнавані персонажі були, прямо скажемо, зовсім незвичайними. Наприклад, породу казкової гусениці я б назвала «Бенджамін Баттон»: на початку вона точно була метеликом! Червона та Біла королеви деякий час перебували у шкурі сіамських близнючок – частина їхнього складного життя пройшла в дуже тісному протиборстві (буквально в одній сукні), де одна впивалася роллю доброго янгола, а інша з сатанинською пристрастю сіяла хаос. А Капелюшник у цій постановці навіть більше, ніж друг: він по-батьківськи спостерігає за пригодами Аліси, спрямовує її і приходить на допомогу в найважчу мить. Головна героїня феєрично проходить через цей фантастичний квест, часом здійснюючи просто запаморочливі трюки під захоплені оплески залу. Ті зерна знань, які вона отримує в процесі подорожі, проростають і розкриваються сяючою квіткою.
Стильні костюми вдало підкреслюють характери персонажів і зміну обстановки. Але скажу лише про сукню Аліси. Вона поєднує в собі стилізований військовий мундир зі своєрідними еполетами і пишну дівочу спідницю з мереживними шарами: дівчина смілива та рішуча, як бравий воїн, але водночас вразлива та потребує підтримки. Приглушені жовто-блакитні кольори костюма та стилізований вінок-корона, як мені здалося, натякають на те, що головна героїня – це наша Україна, яка проходить зараз такий самий аномальний військовий лабіринт. І, поки вона з величезними зусиллями розв’язує складні задачі, її оточують ті, хто нічим не ризикує: милі й безтурботні Круть і Верть; купка школярів (гральних карт), розклад яких залежить від суворої вчительки; танцюють свій звичний танець фламінго (страшенно веселий)… Про це я подумала вже вдома.
Але там, на сцені, дійство заворожувало та захоплювало! У казково красивій електронній музиці чувся то гіпнотичний перелив дзвіночків, то ритмічність чарівного годинникового механізму, то ніжні хороводи скрипок, то вокал – голос душі. Я б цю музику у вільний від вистави час із задоволенням слухала окремим альбомом. Хоча… Як це можна розділити? Усе разом – хореографія, музика, костюми, фантастичні декорації, світлові акценти, та й самі актори – настільки професійно, гармонійно зібрані, що вийшов (от не побоюся цього слова) просто шедевр! Зі мною була колега, яка вперше потрапила на виставу «Київ Модерн-балету». Наприкінці, аплодуючи стоячи разом з усім залом, вона мені сказала: «Тепер я розумію, чому ти їх так любиш. Хочу подивитися щось ще!».
Наталія Кряж