Нещодавно я грав «Сакуру». Це японська пісня, я її грав для дітей, які загинули під час цієї війни.
Були такі діти, які загинули з батьками, хтось у матері під її серцем, так і не побачивши цього світу. росія багато вбила діточок. Ці діти не побачать цю весну та й інші. Для них хай буде весна у Всесвіті назавжди – такі думки я відчував, направив їх, бо це не була вже просто «Сакура», це була моя особлива молитва для них.
А потім через певний час – можливо пройшло пів години, не можу сказати, – я взяв флейту, і було відображення іншої музики. Я назвав це «Аве Марія»/ Ave Maria – подібно тому, що співають у храмах католицьких, чи ще десь, можливо, у якісь особливі дні, я не знаю. Потім я зрозумів, що це – від Всесвіту чи від тих, можливо, дітей – їхня промова.
Так, це буддійська флейта, флейта сякухаті, через яку я звертаюся до сусідів-“християн”, що прийшли вбивати християн. Це японська бамбукова флейта (яп. 尺八】, しゃくはち), на якій грають у дзен-буддійських храмах, грають старовинну музику буддизму. Музику, яка народжена у молитві, у духовній практиці. Це виходить за межі поняття музики – це музика природи, вона торкається глибини душі.
Флейта, яка пройшла крізь час та простір.
Зараз у моїй країні війна. У цей воєнний час, коли росія почала війну проти України, я ще більше почав бачити серцем сякухаті, його гармонію і тишу. Я навіть не міг грати в перші дні війни, тому що практика сякухаті вже несе в собі мир, а коли будинки руйнуються ракетними ударами, і це так близько, що все небо гримить – починаєш ставати ще більш мовчазним. Війна забрала нашу тишу. Але через деякий час я зіграв «Чоші», і це було дуже обережно, я боявся порушити тишу. А потім зіграв «Тамуке» для всіх мертвих, чиї душі блукають, як тіні по землі, я відчув, що вони ще не мають притулку.
Мої плани на майбутнє чи проекти? Їх не існує. Війна внесла певні корективи у свідомість. Цінності змінилися ще більше. Головною цінністю є життя людини і те, як вона це життя проживає. Тому, можливо, ця нова мелодія і є молитовна Ave Maria, а не інша якась музика, бо на цій землі християн більшість.
Цей запис був миттєвий, без повторень, тут чутно дощ і ще щось, бо це наживо було. Запис я надіслав талановитому учневі Юрію Гергелю, який допомагає мені у різному, і він зробив цю мелодію з таким відео – де ця мелодія флейти і краплі дощу. Дощ був такий, який зараз за вікном, тому його чутно. І там у відео є його малюнок Тієї, що несе любов, до якої співають у храмах. Так, це вдячність Всесвіту. Я грав. Але стан був дивовижний, бо у серці були всі ті діти.
Але я не маю права тримати це для себе, бо і часу немає – це для всіх нас, для всіх у цей час. Хай лунає.
Відео: Юрій Гергель
Фото у заголовку: Сергій Савченко
Довідка:
Володимир Лазуткін (буддійське ім’я Ун Рю /Un Ryu 雲龍 ) – виконавець, викладач музичного мистецтва гри на японській флейті сякухаті в Українсько-Японському центрі КПІ ім. Ігоря Сікорського, м. Київ. Майстер створює власноруч флейти сякухаті, навчає мистецтву в Україні та за її межами. Митець, поет, учасник багатьох сольних концертів, майстер-класів, різножанрових творчих проєктів: музичних, театральних, перформансів тощо.
Його вчитель Ejun Iechika 慧純 проживає в м. Кіото, Японія, де молиться за Україну і за мир в усьому світі.
Un Ryu брав участь у міжнародних політичних зустрічах, в поїздках на схід України за підтримкою міжнародних організацій для реабілітації та стабілізації громад на сході України.
Випустив сольний музичний альбом “Futaiken Reibo” на відомій українській музичній студії
звукозапису “На Хаті Рекордз”.
Друкувався у професійному японському журналі «Традиційна японська музика» 邦楽 ジャーナル – з інтерв’ю під час повномасштабного вторгнення росії в Україну.
