Володимир Каневський приїхав 1989 року до Нью-Йорка, маючи при собі 300 доларів. Він заробив їх в Італії, де, чекаючи на оформлення еміграційних документів, малював на циферблатах радянських армійських годинників парашутистів і підводні човни. Все своє багатство “новоспечений американець” витратив на піч для випалу кераміки.
Цікаво те, що у Радянському Союзі Володимир ніколи не працював із цим матеріалом. Точніше, одного разу довелося прикрашати порцеляновими фігурками вітрину магазину, що й наштовхнуло його на думку спробувати себе в кераміці. До цієї епохальної події, яка змінила його життя, Каневський отримав диплом архітектора у рідному Харкові та деякий час проектував житлові райони з багатоквартирних панельних будинків.
Його творчу натуру це не задовольнило, і молодий амбітний архітектор відправився до “Північної Пальміри”. Але здобути славу йому там теж не вдалося, що власне не дивно в умовах соціалістичної економіки. Звільнившись із проектного інституту, об’єкти якого особливої креативності не вимагали, Володимир Каневський мало не потрапив під статтю 209 Кримінального кодексу СРСР, яка передбачала покарання за дармоїдство, і щоб уникнути суду, влаштувався малювати плакати на Художньому комбінаті.
Мабуть, без ентузіазму, тому що з ідеологічної точки зору його роботи були не дуже переконливими. Невідомо, про що думав митець, відображаючи досягнення соціалізму у вигляді дострокового виконання плану чергової п’ятирічки, але навряд чи про те, що його роботи прикрашатимуть музейні експозиції, приватні колекції та дорогі бутіки по всьому світу.
Техніка, в якій Володимир Каневський створює свої порцелянові шедеври, – унікальна, і він продовжує її вдосконалювати, тому що кожна тендітна композиція вимагає нового складного технологічного рішення. Бутони, ягоди та суцвіття художник ліпить з порцеляни різних видів, а стебла та листя виготовляє із карбованої міді.
Найдорожчі роботи митця продаються в першу чергу, але це робить його щасливим. Неважко здогадатися, що саме?