Імпровізатор

Культура: новини, враження, інтерв'ю

* Враження Образ

Роберто Капуччі: мода як мистецтво

Роберто Капуччі (Roberto Capucci) визнаний одним із найвидатніших і найнезалежніших дизайнерів XX століття, хоча сьогодні його ім’я відоме переважно історикам моди. Ця несправедливість стала наслідком виходу Кутюр’є з асоціації Camera Nazionale della Moda у 1980 році. Він відмовився брати участь у перегонах fashion брендів за популярністю та прибутком, тому що завжди дивився на моду, як на мистецтво.

Роберто Капуччі прославився у 20 років. Його запросив взяти участь у модному шоу Джованні Баттіста Джорджіні (Giovanni Battista Giorgini), аристократ та «хрещений батько» італійської fashion індустрії. До того, як у 1951 році цей енергійний підприємець організував перший модний показ у Флоренції, такого поняття як «італійська мода» не існувало. Модне життя в Європі майже виключно протікало в Парижі, де заявити про себе прагнули не лише французи, а й іноземці, наприклад, Крістобаль Баленсіага та Ельза Скіапареллі.

Джованні Баттіста Джорджіні до війни торгував італійськими тканинами в Америці і мав там міцні зв’язки і солідну репутацію. Для свого першого проекту підприємець зібрав найперспективніших дизайнерів, запросив заокеанських баєрів, місцевих та іноземних журналістів, які приїхали, скоріше з цікавості та з поваги до приймаючої сторони. Але покази були справді вражаючими, і до всіх наступних галантерейних шоу, організованих галантним тосканцем, інтерес був уже непідробним.

Преса стежила не лише за метрами, а й за новачками, запрошеними Джорджіні. У нього, звичайно, був бездоганний смак і чуття на таланти. І хоча в активі молодого Роберто Капуччі було всього 5 суконь, він був включений до програми чергового тижня моди, який тоді так не називався. Але у решти дизайнерів це рішення не викликало захоплення, ходили чутки, що вони навіть погрожували влаштувати колективний демарш і зняти свої покази, якщо невідомий молодик вийде з ними на один подіум. На підтвердження, з’явилися публікації, що описували залаштункові чвари в модній індустрії, що тільки формується. Щоб припинити спекуляції в пресі, Джорджіні випустив офіційний реліз, який тільки підлив масла у вогонь.

Отак несподівано, до 5 суконь Капуччі була прикута увага всієї модної спільноти, і вони були куплені одразу після показу. Слідом за цією резонансною подією молодий дизайнер відкрив власне ательє. Це було дуже сміливе рішення, на початку 1950-х ще не було реаліті-шоу на кшталт Project Runway, в якому молоді дизайнери можуть заявити про себе. 20-річний модельєр вважався майже хлопчиськом з огляду на ментальність італійців і розраховувати на успішність нового підприємства було дещо самовпевнено. Але все вийшло. У 26 років Роберто Капуччі вважався найкращим дизайнером італійської моди, а у 28 був ушанований американського модного “Оскара” – Boston Fashion Award. Разом із П’єром Карденом вони стали першими європейцями, відзначеними цією нагородою.

Стиль Капуччі зачаровував поціновувачів моди. Він завжди казав, що працює з тканиною, як скульптор із глиною, створюючи нові форми, не прив’язані до кольору. Використання великих геометричних форм надавало шедеврам італійця граційної монументальності. Маестро створював завжди лише по одній сукні, що переставало бути трендом.

Індустрія моди йшла вперед та диктувала свої правила. Роберто Капуччі не вважав за потрібне їм підкорятися. Випускати дві колекції на рік, у намічені терміни, тиражувати та здешевлювати свої сукні, щоб збільшити їх доступність для покупців йому здавалося суєтою. І він вважав за краще піти.

Ні, не в невідомість, у «вільне плавання»:) Він продовжував робити колекції своїх суконь у такому обсязі та в такі терміни, які були прийнятними та комфортними для нього. Свої шоу Кутюр’є завжди влаштовував у різних містах у всьому світі, він викладав, створював костюми для кіно та театральних постановок, писав картини та зайнявся скульптурою, що завжди було його бажанням. На сьогодні більшість його творів зібрано в Roberto Capucci Foundation Museum у Флоренції, а 92-річний засновник все ще залишається консультантом музею.

Gerda Griffon