12 грудня у столичній галереї “Митець” відкрилася мистецька виставка “Земля і небо”, що об’єднала роботи двох київських художників Артема Андрійчука та Панаса Титенка. Обидва живописці із задоволенням погодилися дати невеличке інтерв’ю для “Імпровізатора”.

Картини Артема Андрійчука яскраві, соковиті та іронічні. Я б навіть сказала, дуже плідні: на більшості з них – фрукти (плоди) на тлі цікавих пейзажів. Або просто натюрморти. І всі вони заряджені позитивом і жагою до життя, чудовою знахідкою радості у кожному моменті.

– Як Ви підбирали картини для виставки?

– Це роботи за останні два роки.

– Як вплинула війна на Вашу творчість?

– У мене є окрема серія, присвячена війні. Після початку повномасштабного вторгнення працювати я почав у березні 2022 року. І став писати абстрактні полотна. Раніше я цього не робив. Абстракція відповідала моєму стану в той період часу.

– “Золоті плями” – ця картина з тієї серії?

– Так. Вона була написана якраз у березні-квітні.

– Тобто Вам тоді не хотілося писати щось конкретне?

– На початку вторгнення я зрозумів, що мені щось потрібно робити, щоб налаштувати себе на якийсь позитив – я був дуже пригнічений емоційно. І тільки через абстракції зміг щось сказати. А потім трохи відійшло, вдалося спіймати рівновагу і повернутися до фігуративу, до пейзажу, до тих речей, які завжди робив. Я так розумію, що абстракція була перехідним моментом, необхідним для мене, моєї творчості.

– Ви плануєте виставку своїх абстракцій?

– Зараз щось планувати дуже важко. Абстракція, в принципі, для мене як творчість у творчості. Це дуже особиста річ. Мені її важко пояснити. Є дуже негативні речі. До виставки абстракцій я поки що не готовий.

– У більшості Ваших робіт присутня іронія.

– Я пишу навіть не замислюючись про те, що буде якась іронія. Робота створюється сама по собі. Я як провідник, який наносить фарби на полотно. Робота йде з космосу.

– Тобто кожну Вашу роботу можна назвати імпровізацією?

– Так. Я рідко працюю з ескізами. А якщо роблю ескіз, максимум – це розкладка по плямах у фотошопі. Кожна робота – з чистого полотна. Це як джаз. Я займаюся музикою, в якийсь період це було майже професійно. Дуже люблю джаз. І момент початку роботи я можу прирівняти до джазової імпровізації.

– На якому інструменті Ви граєте?

– Мій основний інструмент – бас-гітара. Також граю на гітарі, на барабанах і трохи на фортепіано.

– Якою була Ваша найвдаліша імпровізація?

– У принципі, все моє життя – це імпровізація (сміється). Я живу творчістю, і живопис – моя суть.

Роботи Панаса Титенка – духовні, філософські, пройняті любов’ю до світу. Багато чудових пейзажів, створених у різних містах і країнах. Найбільше, як мені здалося, привертають увагу сонячні жіночі портрети, сповнені світлом і ніжністю.

– Як Ви підбирали картини для виставки?

– Дуже просто: береш картини та дивишся, яка підходить для експозиції (сміється). Основна частина з них – свіжі роботи.

– На Вашу палітру війна вплинула?

– Звичайно, я ж теж людина. Ось, наприклад, мій натюрморт на тему війни.

– Він досить яскравий і теплий.

– Дякую. Я намагався щось передати. Але, щоб написати щось серйозне, треба, щоб минув час, поки все усвідомлюється. Все-таки я працюю не в плакатному жанрі.

– Імпровізувати любите?

– Живопис і є імпровізація. Як вода, в яку не можна двічі увійти. Іноді просять зробити копію – це мука для мене. Неможливо повторити всі мазки, всю експресію.

– На Ваших портретах дуже схожі жінки. Але з різними іменами.

– Жінки взагалі схожі (сміється).

– Ага. Анатомічно.

– Це портрети моєї дружини та дочки. Я ж не хотів виставляти чужих жінок!

– Тобто чужих жінок Ви не пишете?

– Пишу. Але виставляю тільки своїх (сміється).

– Є улюблена картина?

– Це як питати в мами – який із твоїх дітей найулюбленіший. У кожній картині твоя частинка – залишаються твої враження, емоції. Безумовно, є більш вдалі роботи, є менш – творчий процес він такий. Як скажуть художники, найвдаліше – попереду!

– Але вдома, може, висить щось, що нікому не віддасте?

– Я працюю для того, щоб пускати свої роботи у світ. До того ж, фарби та полотна вимагають грошей. Художник з того й живе, щоб цей процес, як то кажуть, не переривався.

Наталія Кряж