Коли я йшла в кіно, була впевнена, що побачу чергову милу версію різдвяної історії. Але ж правда – хіба можна зняти щось нове на сюжет, якому вже бог знає скільки років? Але буквально з перших хвилин зрозуміла, як я помилялася.

Фільм не грішить звичною розміреною розповіддю. Динамічна дія моментально затягує у вир подій. Фантазія авторів настільки оновила, освіжила запилену історію, що вона засяяла яскравими сучасними фарбами. Благочестиві персонажі стали живими, більш зрозумілими людьми з їхніми особливостями та недоліками.

Марія (Фіона Паломо) – прогресивна дівчина з сильним характером і незвичними для того часу мріями. У неї глибока віра і невгамовне бажання розвивати отримані знання. Йосип (Міло Мангейм) – трохи легковажний і недостатньо впевнений у собі молодий чоловік. Але в нього живий розум, і він вміє любити. Цар Ірод (Антоніо Бандерас) – безжалісний самозакоханий хижак, для якого має значення тільки влада і золото. Він не шукає любові, він жадає бачити страх в очах підлеглих. Котяча пластика, підведені очі, холодний погляд, дзеркало, в яке він періодично заглядає – він божевільний і страшний у своєму егоїзмі та рішеннях. Частка іронії, якою Бандерас майстерно доповнює образ, посилює ницість цього персонажа.

Комічністю наділені багато героїв цього фільму. Наприклад, волхви – три дивакуватих мудреці, які часом поводяться як студенти. Та й виглядають вони дуже ексцентрично: художнє шрамування, дреди, косиці в бороді. У пошуках Марії вони приходять до Ірода, і виконують перед ним мало не канкан. А потім ще й смішно сперечаються, чий дар кращий.

Архангел Гавриїл – теж не дуже серйозний небожитель. Чого варта коротка сцена перед донесенням до Марії благої звістки – він готується до події, як до виходу на сцену.

Фільм яскравий і видовищний. Стильні декорації, костюми, аксесуари. Наприклад, на заручини Марія одягає дуже незвичайну головну прикрасу, яку, за словами матері, носила ще її бабуся. Що сказати? Бабуся була та ще модниця (чи гостя з майбутнього?)! Прикрас дуже багато, і всі вони привертають увагу незвичайним виконанням – корона Ірода, сережка-кафф у його сина, намисто з підвісами у волхвів. Цікаві інтер’єри. Наприклад, у приймальному залі царя Ірода на стіні – величезна морда лева з палаючими червоними очима, у розкритій пащі якого встановлено трон. Вражають і спецефекти: пейзажі, які перетворюються на старовинну карту. Або весільний вальс серед безлічі світлячків!

Ну і, мабуть, найголовніше – це не просто фільм, це мюзикл, у якому кожна пісня – справжній хіт! І після кожної хочеться аплодувати. До речі, далеко не всі глядачі стримували себе в цих бажаннях, бо музика і виконання просто приголомшливі! Іноді до сліз. Тож окрема подяка шведському хітмейкеру Перу Острьому і композиторам Адаму та Ніккі Андерсам. І, звісно, українській озвучці! Думаю, тепер ця музика звучатиме звідусіль.

Фільм викликає широкий спектр почуттів: і смішно, і зворушливо, і запально. Багато яскравих музичних сцен. Мене особливо вразила та, де Йосип бореться сам із собою, зі своїми суперечливими почуттями. Не буду спойлерити, можу тільки сказати, що в ній прекрасне все – і хореографія, і колірне рішення, і емоції, і іронічність.

Скажу чесно, півторагодинний фільм для мене якось дуже швидко закінчився. Хотілося продовження. Ну й обов’язково та з задоволенням подивлюся ще раз!

Наталія Кряж