Продовження статтей “Про джаз та людей джазу, яких я знав особисто” та “Нарешті! Справжній джаз!”
Мабуть, що самою приголомшливою подією 80-их – самого піку застою, коли почало завмирати усе – раптом-зненацька у Києві відбувається відкриття естрадно-джазового відділення у київському музичному училищі імені Глієра, яке з роками реформується у Київську Муніципальну Академію Музики ім. Глієра та отримує статус вищого навчального закладу.
Подія збентежила усіх, але був ретельно підібраний педагогічний склад, до якого увійшли найбільш академічно підготовлені джазові виконавці України. Очолив відділення безмежно відданий справі видатний історик та теоретик джазу Володимир Симоненко. У першому складі починає викладати гітарний геній Володимир Молотков. Його клас був найуспішнішим та завжди до межі заповненим. Серед студентів – кращі з кращих. “Їм цікаво викладати” – казав мені Володимир. Зробити з них справжніх джазових гітаристів стало для нього справою життя. І студенти це відчували та віддавалися навчанню повною мірою. Авторитет Молоткова притягував до себе справжніх талантів зі всієї України. Вихованці інших педагогів постійно консультувалися у студентів Володимира. У гуртожитку проходили негласні навчальні семінари та ця самоорганізація приносила не абияку користь. Чутки про них розповсюджувались по всій Україні. Тому я свідок. Студенти постійно брали участь в міських концертах та джем-сейшенах різних рівнів, а дехто навіть отримував звання лауреатів фестивалів.
У Володимира був беззаперечний авторитет серед молоді, яка його обожнювала. Він мав якусь свою магічну методу викладання, розроблену на основі багаторічного досвіду. Є колишні студенти, які зараз працюють за кордоном та вже мають своїх студентів, що пропагують школу Олексійовича, як вони його люб’язно називають. Мені розповідав один з кращих гітаристів України Олександр Павлов, який приїхав поступати на навчання із Запоріжжя, що в момент вступу раптом з’ясовується, що Молотков звільнився. Це був потужний удар. Сашко їхав вчитися до Молоткова, про якого багато чув, це була його мрія, а тепер натхнення зникло. Було із-за чого переживати.
Володимир багато займався науковою роботою. Ті посібники, які він видавав, мали попит навіть за кордоном. Залишилися у спадок декілька не виданих рукописів, які можуть являти собою неабияку педагогічну цінність. Він плекав мрію про створення гітарної академії з сучасними методами викладання для усіх бажаючих, попри рівень підготовки. Низький рівень його по-своєму приваблював. Він навіть розробив методику навчання для “інвалідів”. Так він називав лінивих.
При всьому цьому Володимир Молотков був постійним учасником та багато разовим лауреатом самих престижних джазових фестивалів, і не тільки в Україні. Випадково дізнався, що серед учнів Олексійовича були й успішні рокові гітаристи. Він допомагав усім, хто до нього звертався.
Багаторічна тісна дружба з Володимиром сформувала мене як знавця джазу. Повсякденні бесіди протягом багатьох років (з початку 1969 р.) лягли в основу моїх знань. Більш обізнаного знавця джазу я не зустрічав, а за своє життя я знав багатьох. Він легко знаходив відповіді на питання навіть самих прискіпливих та педантичних. І таким він був завжди.
На мою думку, Володимир Молотков та його найближчий друг Валерій Колесников – трубач з міста Донецька, були видатнішими постатями в історії українського джазу. Вони перші, не міняючи громадянства, змогли винести за межі України вітчизняний джаз та продемонструвати його міць на усіх рівнях. Хвала вам, друзі, та низький уклін вашій пам’яті.
Фото надані автором
Д а л і б у д е…