З останнього прочитаного. Люди, ну, не кажіть «крайнього», ну, по-хорошому ж благаю.

Два літературних дебюти – «Время снов» Мстислава Чернова (фотограф, відеограф, військовий кореспондент, режисер стрічки «20 днів в Маріуполі», лауреат Пулітцерівської премії та «Оскара») і «Дорога на Асмару» Сергія Сингаївського.

“Время снов” (“Часи сновидінь”) давно шукала на папері, нещодавно донька випадково нарила на якомусь сайті єдиний екземпляр. Роман вийшов 2020-го, пройшов, як косий дощ, його мало хто читав, про нього майже не писали критики, можу лише припустити, чому. Війна на Донбасі з різних боків, різними очима, ірреальність кохання, реальність смерті. Усім завжди боляче. Поки живий, тобі боляче. Сильна психологічна проза, талановита, дуже чесна книжка. Сподіваюся, Чернов не перестане, і далі буде.

В основі «Дороги на Асмару» – реальні події штучного голоду в Ефіопії, свідком якого був автор, коли в середині 80-х служив там військовим перекладачем транспортного загону. Сергій Петрович взагалі-то перекладач, це його перший роман, вітаю.

Майже тисяча сторінок Прохаська про Антарктиду – це нонфікшн, захоплива історія здійснення мрії та подорожі Маркіяна (син Тараса) до української станції «Академік Вернадський». Там і про нашу станцію, і про Антарктиду, і про історію відкриття континенту, і про географію, і про мрії, і про все на світі. Світлин могли б більше додати.

Павло Паштет Белянський – моя окрема любов. Він зараз у війську, героям слава!

«Наснився Петрові архангел, у світлих шатах, з дворучною пилою на плечі й папіроскою у міцних зубах, він стояв посеред соснового бору з хитрою і доброю усмішкою».

Люблю.

Юлія Пʼятецька