До Дня пам’яті та примирення 8 травня в холі Національної Філармонії України відбудеться тематична експозиція картин.
Будуть представлені роботи уже знаменитих українських митців: Оксани Оснач, Іллі Ярового, Юлії Магди, Олени Гур’євої, Адріани Мацібон, Вікторії Ковальчук, а також гості Філармонії зможуть побачити деякі дитячі роботи. Ось картини з коментарями художників:
Оксана Оснач, “Незібраний врожай”, 2022. Полотно, олія
Тихо підкрадається негода до золотих полів. Шумлять в поривах вітру стиглі колоски, схиляються долу і чорніють під зливами. І нещодавно золотаві переливи з кожним днем все тьмяніше. Вітер розносить над полями гуркіт від вибухів і дим від пожеж. Прекрасний врожай, що мав би народити стигле збіжжя, марніє під ударами війни. Ще весною фермери засівали ці поля з надією, вкладали в них свої сили, вміння і часточку любові до цієї землі. Попри загрози обстрілів та ризик окупації, намагалися плекати свою землю. Тепер же частина цієї землі спаплюжена ворогом, захоплена і спалена. Стиглі колоски осипаються, не дочекавшись поки їх зберуть та перетворять в запашний хліб. Але земля сховає ці золоті крихти, щоб з новою весною вони виросли, заполонили зеленим килимом занедбане поле, достигли та вкрилися золотом знову. Щоб зашуміти та вклонитися тим, хто прийде визволяти нашу землю і повертати собі рідний дім. Ідея намалювати покинуті поля, дбайливо засіяні українськими фермерами виникла давно, після допису Сергія Гайдая (тогочасного очільника Луганської ОДА) у Fb, де він розповідав про луганських аграріїв, що під обстрілами спромоглися засіяти значну частину землі й очікували на рекордні врожаї того літа. Незламна надія і сила духу цих людей не можуть не надихати. А всі поля Луганщини обов’язково дочекаються українського прапора.
Вікторія Ковальчук, “Біль”, 2022. Полотно, акрил
Ескіз до цієї картини був намальований після того, як українські війська звільнили Бучу. І всьому світові відкрилися звірства російських військових.
Робота передає біль і страждання Душі за жорстоко вбитих, зґвалтованих і закатованих людей.
Фігура зображена контурно і прозоро, що показує тендітність і незахищеність, як психіки, так і фізичного тіла людини.
Війна, з її страшними подіями, триває. А думки про те, що кожного дня гине дуже багато людей, не дають загоїтися цій рані…
Вікторія Ковальчук, “Для Душі”, 2023. Полотно, олія
Картина “Для Душі” показує, які неймовірні люди захищають нашу країну: сміливі, сильні та водночас чуттєві та творчі. Треба мати любляче, наповнене світлом серце, аби не зачерствіти в цій страшній війні. Музика є промінчиком світла, який лікує, відновлює сили, дарує надію та підіймає настрій. Нехай кожен знайде своє джерело світла для Душі.
Олена Гур’єва, “Ніщо не пролетить”, 2022. ДВП, олія
Картина була написана після першого масованого обстрілу ракетами та дронами 10.10.2022 українських міст і присвячена героїчній боротьбі українського народу та вірі, що все можна здолати та перемогти ворога.
Юлія Магда, “Втеча з маріупольського пекла”, 2022. Полотно, олія
На картині зображений момент зі спогадів авторки картини, коли вони разом з родиною вибиралися з пекла через блокпости вже на ділянці Бердянськ-Запоріжжя. На картині зафіксовані два моменти: перший, коли військова техніка окупантів йшла дуже близько до автобуса, так що він притискався до краю дороги та пропускав усю колону. А також інший момент, коли автобус з пасажирами їхав по ділянці, де велися активні бойові дії, та ніхто не знав, чи вони вціліють.
Юлія Магда, “Волонтери блокадного Маріуполя”, 2023. Полотно, акрил
Ця картина присвячується усім волонтерам, які ризикуючи своїм життям та свободою, з перших днів війни почали рятувати людей в одному з найгарячіших місць країни – Маріуполі. Понад 30 волонтерів-водіїв потрапили у полон, де були звинувачені у тероризмі, мали загрозу від 5 до 10 років ув’язнення та перебували у полоні більше ніж 100 днів до їх звільнення. Червоний мікроавтобус, який авторка бачила на власні очі в блокадному Маріуполі, став уособленням всіх автівок та роботи волонтерів блокадного міста. Це, як виявилось вже після написання картини, був мікроавтобус Михайла Пуришева, який тільки з блокадного Маріуполя вивіз понад 200 людей. Зараз зі своєю командою він продовжує свою діяльність у прифронтових містах.
Ілля Яровий “Прийшла весна”, 2024. Папір, акварель
Ілля Яровий, “Ґанді не врятує”, 2023. Полотно, олія, акрил
Мене завжди надихав шлях та філософія Махатми Ґанді. У філософії Ґанді боротьби ненасильницького опору я бачу сьогодні боротьбу Української культури, мистецтва, медіа, спорту та політики. Але ця боротьба не про рожеві кольори, це боротьба, яка показує правду жорсткої реальності війни в Україні. У своїй роботі я хочу розгвинчувати ілюзорну філософію, яка стала поширюватися зараз, що мовчання, небачення і не пам’ять, невисвітлення реальних подій допоможуть нашій перемозі. Ці позитивні візуалізатори, що одягли рожеві окуляри та перебувають у тилу, такою своєю філософією тільки виконують мрії російського ФСБ, розвідки, московського патріархату і нашого ворога, основна мета яких є недопущення показу правди, реальних подій на міжнародній арені та історичної пам’яті. Квіти врятують світ? Не врятують! Ми будемо щасливі, якщо не пам’ятатимемо історію? Народу, який не пам’ятає своєї історії, не існує. Розкажіть це тим парубкам на передовій чи людям в окупації. Де пухнасті ілюзії руйнуються, і ти починаєш думати більш матеріалістично. Ілюзії не рятують, смерть приходить і сонце світить, це реальність нашого сьогодення. Якби Ґанді на цей час вийшов зі своєю філософією, його б убили, запитали до смерті або розрізали на частини, якби він не зламався. Згадайте Херсон, Маріуполь та інші міста, що було з людьми, коли мирні протести розганяли вогнем, коли катували людей. Згадайте полонених солдатів, що з ними було. Історія війни в Україні бачила чимало звірств та нелюдських вчинків. І після цього знаходяться люди, які публічно говорять про те, що мистецтво має мовчати, нам не треба пам’ятати того, що відбувається, щоб не візуалізувати це на майбутнє. В історії завжди справжнє мистецтво виборювало справедливість, а не мовчало. Якщо у вас у тилу не стріляють, це лише завдяки тим хлопцям, які мали мужність взяти у свої руки зброю та діяти.
Ілля Яровий, “Ті, що йдуть крізь вогонь”. Папір, акварель
Володимир Нечипорук, 17 років. “Життя переможе”, 2023
Руїни будівель, а перед ними соняхи, які квітнуть повною мірою. Соняхи – один з символів України. Автор картини каже: “Розквітне сонях, розквітне Україна”.
Каріна Зеткіна, 14 років, “Незламні”, 2023
На картині “Незламні” зображені події вторгнення російських військ у міста Буча та Ірпінь.
Зображена мить, коли загарбники грабували все, навіть сантехніку.
Але наші діти, справжні сміливі українці, у цей момент, малюють на стіні прапор України, показуючи цим, що український дух не здолати.
Окупанти зображені на картині уродами, фізично негарними, цим художниця підкреслює їх низький рівень культури та духу.
Адріана Мацібон, “Сильна та незламна”, 2023
У центрі серце українця.
Воно кордони має.
Кордони чіткі та зрозумілі.
Під серцем чекає мати дитя.
Його оберігає кожен на цій землі.
Майбутнє будує йому.
Наш пращур бачить усе, та болить в сухих кістках у нього серце.
Наші землі воїн захищає.
Культуру нашу кожна людина плекає.
Вишиванка нас кодує та захищає.
Нас оберігає земля.
З’явиться на світ дитинча
Та промовить перші слова.
Я Перемога, Я Українка і це моя Земля.