Продакшн Screen Media Ukraine веде підготовку до екранізації однієї з найуспішніших театральних вистав київської сцени «Буна».

Цей фільм стане дебютом у кіно театрального режисера Давида Петросяна, чия постановка однойменної вистави в Національному драматичному театрі імені Івана Франка вже три роки користується грандіозним успіхом. Джерелом натхнення для режисерського сценарію стала буковинська п’єса-притча Віри Маковій про різницю поколінь, заснована на реальній історії. Дев’яностолітня бабуся (по-місцевому – Буна) та її онука загублені у часі та просторі. Одна намагається відстояти свій глибоко застарілий світ, а інша прагне вирватися звідти. Буна – це буковинський Уроборос, який згорнувся у світ свого минулого і зжирає життя своєї онучки, а потім і правнучки. Вона є втіленням традицій і культури своєї країни, проте важке життя без любові і радості зробило її глухою до чужих переживань. Фільм запланований до показу на міжнародних кінофестивалях, а вихід у широкий прокат очікується взимку 2024 року.

Давид Петросян також зарекомендував себе постановками аншлагових вистав у театрі «ДАХ» та в Київському академічному драматичному театрі на Подолі. Він є володарем премії «Київська пектораль», премії за кращу камерну виставу фестивалю «Мельпомена Таврії» та фестивалю театрів «Молоко».

Про кіно та про театр Давид Петросян розповів в ексклюзивному інтерв’ю.

– «Буна» була Вашою дипломною роботою в інституті, потім Ви поставили її на сцені театру ім. Франка, а тепер знімаєте фільм. Чим Вас привабила ця історія?

– На той момент, коли вона потрапила мені в руки, мене хвилювало питання реалізації сучасних українських текстів на сцені. Оскільки в Європі давним-давно театри підтримують сучасні тексти і фінансують молодих драматургів, там розвинулася велика кількість цікавих театральних жанрів, а найголовніше, з’явилася велика кількість цікавих драматургів. Що стосується конкретно даного тексту – про нього можна лише сказати, що це геніальний за формою і змістом драматичний твір. У ньому море можливостей як для актора, так і для режисера. А найголовніше, що це написав сучасний драматург про сучасну країну, в якій ми з вами живемо.

– У своєму житті Ви стикалися з чимось подібним?

– Режисерові не обов’язково переживати те, що переживають герої тексту. Адже суть полягає не в тому, щоб перенести ряд переживань на сцену. Йдеться про спробу знайти або розібратися в тих чи інших питаннях, які виникають після прочитання п’єси. Якщо питань багато, це говорить про зв’язок із матеріалом. На питання ж ми відповідаємо і шляхом переказу тексту з особистим до нього ставленням. Скоріше, ми прагнемо зробити своєю мовою акторську майстерність, сценічне світло, мізансцени. Я завжди намагаюся бути щирим у роботі над текстом. І навіть якщо подібного в моєму житті не було, безумовно хороший текст викликає море співчуття і бажання роботи з матеріалом.

– В одному з інтерв’ю Ви говорили, що Вам простіше зробити самому роботу і режисера, і костюмера, і декоратора, і сценариста, тому що «не завжди виходить розділити свою ідею з іншою людиною – він робить щось своє, і виходить не те, що тобі потрібно». Виходить, у Вас є щось і від владної Буни, і від спраглої свободи онучки? Наскільки Ви гнучка людина? Наскільки Вам як акторові було би комфортно працювати з собою як із режисером?

– Частково в мені завжди є щось від персонажів, яких я вибираю. Це не секрет, що в будь-якому творі мистецтва, будь то живопис, література, кіно, музика, театр, автор вкладає щось і про свій внутрішній світ. Що стосується того, як би мені працювалося із самим собою – я завжди пробую на собі всі ролі в період підготовки. Одна справа – пропонувати акторам теорії і припущення, інше – коли ти сам пробуєш і розумієш, що «так працює, а ось так вже не працює».

– Чого Вам не вистачало в театральній версії цієї історії, чому вирішили зробити фільм? Або це Ваш особистий експеримент – проба себе в новій ролі?

– Режисура завжди працює зі сприйняттям. Театр і кіно роблять це по-різному, різними методами. Мене давно приваблювало кіно. На ці «рейки» краще ставати впевнено. З матеріалом я добре знайомий. Хотілося би знайти йому нову інтерпретацію. Адже, знімаючи кіно за п’єсою, яку добре знаєш і з якою ти випустив успішний спектакль, важливо знайти нове прочитання. Я зараз намагаюся придумати все заново. Це цікаво.

– Що нового Ви відкрили для себе, вирішивши зайнятися кінорежисурою?

– Закони кіно і закони театру схожі лише в такому понятті, як драматична дія. Ми маємо справу з конфліктом, який вічно розвивається. По суті, все це зводитися до того, що ми намагаємося керувати часом. Ми намагаємося на час вистави або кіно заманити глядача в нашу гру. Однак в ході роботи над сценарієм я зрозумів, що в театрі світ – умовна метафора, що дозволяє виникати різним жанрам гри, і фактично ми самі створюємо там свій світ, свого роду ігрове поле. У кіно ж світ, в якому живуть герої, апріорі диктує правила гри і режисерові, і акторам. Ми не можемо уникати всіх психологічних або побутових особливостей персонажа, який живе в селі. Ми тут більше спостерігачі. І чим оригінальніше ми спостерігаємо, тим цікавіше виходить кіно.

– Що складніше – театральна постановка чи кінорежисура?

– Це різні процеси, в яких є свої особливості. У кіно важливо дуже добре підготуватися до початку зйомок, бо у тебе буде один, в кращому випадку – два дні для зйомки сцени. Потім при готовому матеріалі вже не поліпшити гру актора або не виправити ті чи інші недоліки. У театрі шалено складний процес пошуку разом з акторами. Це суцільні нерви в самому процесі репетицій. Однак після прем’єри ще є можливість щось виправляти.

– На якій стадії зараз знаходиться знімальний процес?

– Зараз ми детально вивчаємо місцевість, де будуть проходити зйомки. Вивчаємо локації, робимо знімки, спілкуємося з місцевим населенням. Паралельно ми шукаємо з командою стиль нашого майбутнього фільму. Процес активно рушив, проте зняти кіно в нашій країні не так вже й просто.

– У чому труднощі?

– У нас основна можливість – зняти кіно через Держкіно. Це особливий процес, який може тягнуться довгий час і в результаті схожий на рулетку. Інші способи у нас не розвинені.

– Ви маєте на увазі – без спонсорів?

– Без продюсерів, які вкладали б у кіно свої гроші або шукали б недержавне фінансування.

– В чому особливості зйомок?

– Оскільки фільм буде досить сильно відрізнятися від вистави, в кадрі часто буде спостереження за документальними персонажами. Сама ж картинка буде злегка нагадувати плівку. При наявності належного бюджету не виключено, що і зовсім весь фільм буде знятий на плівкову камеру.

– Як проводився акторський кастинг? Що саме Ви шукали?

– Більшість акторів вже працюють зі мною в самій виставі. Однак на головну роль я ще шукаю виконавця. Можливо, це буде не професійний актор, а реальна бабуся. Мені здається, що документальний персонаж додасть історії цікавий колорит.

– Яка музика буде у фільмі? Та ж, що і у виставі, чи буде написана нова?

– Як я вже говорив, я придумую зараз історію зовсім іншу. Отже, і музика буде інша. Будуть використані класичні твори і сучасний стиль ембієнт. Оскільки звуки гір – це вже свого роду музика.

– Чия критика Вас хвилює найбільше?

– Людей, яких я люблю.

Проєкт здійснюється за підтримки Українського Культурного фонду.

Наталія Кряж