Дуже складно описати весь спектр емоцій, які я відчула, потрапивши на відкриття виставки донецького художника Сергія Захарова. І довго потім не могла зважитися про це написати.

Яскраві фарби, несподівані сюжети… Спочатку здалося, що в автора своєрідне почуття гумору з глибоким відходом у чорний. Але, розглядаючи картину за картиною, зрозуміла, що в кожній із них пульсує біль. І, коли почула історію художника, зрозуміла, що не помилилася.

Щасливе життя Сергія Захарова різко змінилося у 2014 року з приходом на його рідну землю «руського миру». Проти якого він вирішив боротися, як міг і чим міг: став створювати протестний стріт-арт. Малювати просто на міських стінах виявилося занадто ризиковано, тому роботи він писав в майстерні на фанері, а потім монтував на більш-менш безпечні локації.

Загалом було створено вісім робіт. Він спробував залучити до цього і своїх друзів-митців, але всі відмовилися, окрім фотографа, який знімав ці роботи і публікував у соцмережах із зазначенням координат, за якими однодумцям можна було зв’язатися з художником. І одного разу за цією адресою звернувся журналіст телеканалу «Дождь», з яким вони домовилися про зустріч.

Але замість журналіста в будинок увірвалася поліція. А потім були підвали, побої, знущання, кілька імітацій розстрілу… Півтора місяця пекла. Сергій добре запам’ятав, як туди потрапив, але не пам’ятає, як вийшов. А все пережите потім виклав у графічному романі «Діра».

Ця виставка називається «Знайти місце, знайти себе». Як пояснив автор, це пошук себе і в собі, і в навколишньому світі. Експозиція розділена на дві зали: в одній – яскраві, кричущі картини, виконані олією на полотнах, в іншій – барвистий лаконізм чорною тушшю на білому папері.

«Де Ваша зона комфорту?» – запитала я у Сергія Захарова. «Тут і зараз, – відповів він. – Для багатьох людей це домашній затишок, але я у 2014 цього позбувся. І після цього моя зона комфорту там, де перебуваю зараз. Пріоритети змінилися, але це не погано. Головне – відчуття свободи».

Наталія Кряж