«Прийду я з міста в свою рідну хату-музей – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, об’їдають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі», – написав 1969 року у своєму щоденнику скульптор Іван Гончар.
Він зібрав неповторну колекцію старожитностей, які звозив з усієї України, і створив у своєму будинку музей. Цей дім був одним з осередків українства, в якому в 1960-х збиралися представники національної інтелігенції, які приречені були стати дисидентами у своїй країні. Постійно бувала в Гончара чорноока красуня з косою майже до п’ят – Люба Панченко.
Вона змалку мріяла стати художницею і після закінчення семикласної школи вступила до Київського училища прикладного мистецтва на відділення вишивки. Заклад розташовувався на території Лаврського заповідника, і тут же працював Національний музей декоративного мистецтва України, де дівчина вивчала зразки народного шиття, орнаментів, декоративного оздоблення. І хоча після училища Люба працювала в кравецькій майстерні, коли в Києві відкрили відділення Львівського поліграфічного інституту, вона вступила на факультет графіки.
Маючи професійну освіту, Любов Панченко ніколи не була й не намагалася стати членкинею радянських творчих спілок. Натомість вона з ентузіазмом брала участь в діяльності київського Клуба творчої молоді «Сучасник», створеного 1959 року.
Його учасниками були літературознавець Іван Світличний, поет Василь Стус, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, лікар Микола Плахотнюк та його майбутня дружина Валентина Чорновіл, молодша сестра В’ячеслава Чорновола.
Молоді новатори проводили багато заходів, для яких Люба Панченко малювала афіші, оформляла приміщення, шила костюми. Вона розмовляла виключно українською і носила вишиванки – це вже був невербальний опір!
1972 року, коли почався великий погром українського дисидентського руху, Любов Панченко пройшла через обшуки та допити. Під цим тягарем у мисткині почалися психічні зриви, і ця біда переслідувала її все життя.
Чоловік Любові художник Олексій Олійник намагався створити для неї затишне середовище і збудував гарну оселю із мансардою в Лісовій Бучі. Тут зберігалася більшість творів Любові Панченко. 2 лютого 2022 року за 22 дні до початку повномасштабного російського вторгнення українська мисткиня передала значну їх частину до Музею шістдесятництва.
Ще частина творчого спадку уродженки Київщини втрачена, бо вона перебувала в домі подруги художниці Валентини Чорновіл, від якого, унаслідок бойових дій під час окупації, залишилася лише купа цегли.
Світ дізнався про українську художницю після її трагічної смерті від виснаження навесні 2022 року у рідній Бучі. Але й багато співвітчизників Любові Панченко вперше дізналися про неї, захопившись її талантом та стійкістю. І ніколи не повинні забувати особистість, яка ніколи не зраджувала собі!
Фото у заголовку: Lyubov Panchenko (Ukrainian, 1938-2022). Mother’s fairy tale, 1975. Collage with coat fabric. The Ukrainian Sixtiers Dissident Movement Museum
Фото надані авторкою