Днями у Львові в бібліотеці ім. Р. Іваничука відбулася презентація книжки Христини Кішик «Ану бігом ходіть їсти!».
Авторка чудово розповіла про те, що там написано:
«Моя книжка «Ану бігом ходіть їсти!» — це книжка, в якій узагалі немає рецептів. Ця книжка запрошує читачів в кімнату часопростору на частування історіями про сумне і веселе. Це про час, про нинішнє і минуле, про погляд всередину себе крізь спогади та рефлексії, про щось таке в‘язке та невидиме, що тримає пам’ять.
Тут про бабу таку моцну, як гора, яка у всьому вміла давати собі раду і роздавала людям повно дієвих-смішних порад, про діда, який тепло всміхався і любив життя, про людей мого роду, натомлених працею, переляком «про чорний день», але з вірою, що все так не буде… Тут про родове та колективне, у кожного індивідуально своє, але наше спільне.
Я писала цю книжку, щоб не відчувати так гостро і не губитися у власній самотности серед людей. Я писала про час, щоб нескінченність не зупинялася і була українською.
Дякую дорогим людям, які допомогли мені створити книжку: своїй викладачці, натхненниці і такій чуйній редакторці Оксані Думанській, художниці-ілюстраторці Олені Завітайло, яка зуміла розгледіти в деталях не просто зміст і форму, а трохи мого серця, видавцю і колишньому викладачу Василю Гутковському.
«Ану бігом ходіть їсти!» — це в моїй родині було про все. І зовсім не про їжу».
На презентацію прийшло так багато людей, що довелося доставляти стільці, щоб усі могли почуватися комфортно. Ця тепла атмосфера дуже надихнула Христину:
«Дякую вам, люди!
Було, як вдома.
Звісно, що я собі думала, що ніхто не прийде, але це моя тривожна частина усім переймається.
Вас до мене прийшло так багато, що ми доставили усі стільці, які були в бібліотеці.
Бо прийшли люди, які мають в серці потребу робити добро і ділитися ним.
Стільки ваших історій я почула про вас, про ваших бабів-дідів і про ваше родинне сприйняття любові-емоцій та ваше родинне сприйняття страхів, що можна ще не один раз зустрічатися, щоб це все обговорити і підтримати себе та нас.
На презентації були читачі з Донецька, Мелітополя, які читаючи книжку про мою галицьку родину, казали мені, що в них вдома все так само було.
Бо
ми усі насправді дуже одинакові
особливо всього того, що стосується срачів, індивідуалізму та волі.
Ми такі,
а ще ми всі про дім
і про потребу тримати одні одних за руки.
Це я пишу тільки маленьку замальовочку про вас і про нас, бо в і слова й не скажеш, але це про те, що в нас є дуже багато прекрасних людей, за яких варто триматися навіть в найтемніші часи, бо ці люди носять світло в серці.
Дякую Нам».
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Довідка:
Христина Кішик – психологиня, дослідниця етнопсихології, популяризаторка українськости та здорового глузду