У київському Будинку кіно відбулася ретроспектива робот видатного українського художника Георгія Якутовича (1930-2000), присвячена 95 річчю з Дня народження митця.

В програмі ретроспективи була проведена виставка графіки та ескізів Георгія Якутовича, його видань та книжок про нього, фото та кіноапаратури, з якою він працював, показ родинної хроніки, відновленої Дмитром Томашпольським, автограф-сесія та презентація книги Катерини Рапай “Коло Якутовичів” – все це у супроводі безсмертної музики Мирослава Скорика, друга та партнера по фільмах.

Георгій Якутович народився у творчій родині, його прапрадід листувався з Тарасом Шевченком, листи були скарбом сім’ї. Митець працював переважно над книжковою графікою, займався станковою графікою та був художником-постановником кіно: «Тіні забутих предків», «Захар Беркут», «Камінний хрест» (науковий консультант),  «Гетьманські клейноди» (мистецький консультант).

Всього 4 фільми створив Георгій Якутович разом з Леонідом Осикою та Сергієм Параджановим, але всі вони стали новою ерою, що буде мати ім’я – українське поетичне кіно.  “Тіні забутих предків” – найвідоміша картина з українських стрічок, яку знають і дивляться по всьому світі до сьогодні. «Він не просто художник, а художник, що мислить. Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого – ні. Він привів нас у Карпати, як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші», –  говорив про Якутовича Сергій Параджанов.

Сергій Борденюк, голова НСКУ, кінооператор: «Відкривши для себе, вже дорослої людини, Світло і «Тіні…» Михайла Коцюбинського, кінохудожник Георгій Якутович разом з режисером Сергієм Параджановим та оператором Юрієм Іллєнком своєю поетичною візуальною віртуозністю, мов чуттєвий і бурхливий, харизматичний аркан, захопив й повів глядача у дивовижний, незбагненно побачений світ Карпат, назавжди залишивши наші серця з Іваном та Марічкою… Зі вселенською мудрою красою».

Сергій Тримбач, кінокритик та кіносценарист: “Георгій Якутович пра­цю­вав у га­лузі книж­ко­вої і стан­ко­вої графіки, іноді його залучали до роботи в кіно. І тоді з’являлись шедеври. Митець до­поміг Па­ра­джа­но­ву та Іллєнку пізна­ти гуцулів і Гу­цуль­щи­ну, їх зви­чаї, по­бут, картину світу, у якій знайшов чимало новаторських пластичних ідей”.

Графік, художник і педагог Георгій Якутович з першого курсу художнього інституту привертав увагу: досконало продумана композиція, виразні емоції героїв та сама манера малюнку вугільним олівцем не залишали сумнівів – це роботи майстра, і лише питання часу, коли про нього дізнається весь світ.

Він перевернув уявлення про книжкову графіку, якою вона може бути, саме на українському літературному матеріалі. Іван Франко, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський ще з часів аспірантури стали співрозмовниками Георгія Якутовича. З бронзових постатей, на які їх намагалась перетворити радянське літературознавство – в книжках, ілюстрованих Георгієм В’ячеcлавовичем, вони та герої їх оповідань розповідають живу історію українства.

За життя у Георгія Якутовича, двічі лауреата премії імені Тараса Шевченка, відбулась лише одна виставка – влада робила все можливе, щоб ім’я митців, що створюють українське, не знала широка аудиторія.