У київській галереї М17 відкрилася виставка «Вихід з тіні» – проєкт, що об’єднав відомих закордонних та українських сучасних художників. Представлені роботи 18 авторів.
Цей проєкт – про сприйняття часу, простору, матерії, про реальність і фантазію. Під час його підготовки організатори переглянули багато філософських концепцій, наукових відкриттів, присвячених цій темі, та виявили, що роботи багатьох сучасних художників пов’язані з цими відкриттями. І їхнє мистецтво – немов портал в інші виміри, у ті світи, які приховані для ока звичайної людини.
Наприклад, відеоробота Вартана Маркар’яна «Озирнись навколо» – очі на стіні, які з кожним кліпанням відкривають нове відео, впускаючи глядача до вражень художника в різні моменти часу. Це і можливість подорожі світом чужих фантазій та реальностей, і водночас – фізична обмеженість того, що ми бачимо, межами цих двох очей.
Колірна гама бронзової скульптури швейцарця Уго Рондіноне «Ченець» насправді не пов’язана з Україною. Для художника ці кольори об’єднують природу і людину. У цій роботі природний матеріал, залишаючись у своїй первісній формі, утворює силует людини, ніби з’єднуючи в собі живе та умовно неживе, духовне та матеріальне.
Одна з робіт Уго Рондіноне передбачає повне підключення глядача до цікавої дослідницької гри – практики балансування каменю. Це той винятковий випадок, коли предмети на виставці не просто можна чіпати, можна відчути себе творцем одного з експонатів. Щоправда, ненадовго – охочих вдосталь.
За допомогою мистецтва художники запрошують глядачів зазирнути в незвідане. Світломузичні проєкції від VJ Varkus – заворожуюче видовище, що знаменує зв’язок між двомірним і тривимірним простором, часом і звуком.
Скульптурні портрети Назара Білика немов прикриті напівпрозорим шаром часу. Створюється відчуття, що ти колись знав цю людину, але якісь дрібні риси вже став забувати.
Мало кому не захочеться сфотографуватися на тлі «Вертикальних доріг» німецької художниці Беттіни Пустчі. Скульптура створена з деформованих дорожніх бар’єрів, пофарбована в яскравий червоний колір і підсвічена – створюється враження, що це язики полум’я.
Об’ємні кахельні мозаїки цьогорічної лауреатки Національної премії України ім. Тараса Шевченка Жанни Кадирової наче підкреслюють вагомість значення предметів у нашому житті.
Все, що я описала, – лише невелика частина виставки, яка охоплює 5 залів і подвір’я. На стінах залів також розміщені цікаві цитати художників, які розкривають суть робіт і позицію автора. Мені, наприклад, врізалися в пам’ять фрази двох митців. Назар Білик: «Знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна здобути, лише позбувшись власних шаблонів сприйняття». Мирослав Вайда: «Поза межами упереджень, концепцій, конструкцій з’являється поезія».
Організатори припустили, що, можливо, з першого разу не все буде зрозуміло, і виставку потрібно буде відвідати кілька разів. Справді, для того, щоб роздивитися й осмислити кожен експонат, перейнятися ідеєю автора чи відкрити щось своє, потрібно мати достатньо часу: твори мають медитативний характер.
Наталія Кряж
До експозиції увійшли роботи Деніела Аршама, Назара Білика, Катерини Бучацької, Мирослава Вайди, Діани Демяненко, Олени Домбровської, Жанни Кадирової, Аніша Капура, Алісії Кваде, Вартана Маркарʼяна, Сергія Ніжинського, Сергія Попова, Беттіни Пустчі, Сергія Радкевича, Уго Рондіноне, Констянтина Рудешко, Юрія Сивирина, Vj Yarkus.