Юрій Денисенков – не лише живописець, а й художник-постановник, сценограф, викладач, музикант. У київській галереї «Білий світ» проходить виставка його робіт «Відсутність присутності».

“Це мій найбільш сюрреалістичний проєкт, – сказав Юрій на відкритті. – Тут немає конкретної думки, яку б я хотів донести. Він про життя, про реальність, сни, почуття, уявлення. Коли це все замішується на одному полотні, з’являється плановість – немов ти тут, але тебе тут немає. Взагалі зараз час досить сюрреалістичний, ми всі перебуваємо в стані тривоги, війни, і водночас ми йдемо працювати, робити якісь звичні побутові речі, й водночас абсолютно нормально все сприймаємо. Мені б не хотілося нічого пояснювати, хотілося б, щоб цю виставку сприймали емоційно, на відчуттях. Я просто роблю те, що мені подобається”.

Юрій Денисенков дав невелике інтерв’ю спеціально для читачів «Імпровізатора».

– Ваші роботи дуже містичні. Чи траплялися з Вами якісь містичні історії?

– Ні. Ніколи. Усе дуже суворо (сміється). Просто зараз саме життя містичне. Тому й роботи такі – вони більше переплітаються з моїм внутрішнім станом.

– Мені здається, деякі Ваші роботи навіяні кінематографом.

– Так, я просто працюю в кіно і відчуваю композицію як кадр. Це професійне.

– Ваші роботи «Вісім покоївок» навіяні фільмом «8 жінок» Франсуа Озона?

– Ні, до цього фільму вони не мають стосунку. Це випадковий збіг. Вісім покоївок я побачив у реальному житті на зйомках. Вони стояли в темряві, і було видно тільки біле. А коли хтось виходив із темряви – начебто зникав. І в мене склався такий образ.

– А чому це переросло у дві картини? У Вас також дві картини про ліс.

– Я можу якусь тему зробити і тричі, і більше. Але картини виходять різні. Тема одна, але десь працює формат, десь – щось іще, що мені подобається.

– Яка тема є Вашою улюбленою?

– Якоїсь певної теми немає. Я просто як художник стежу за життям. Сьогодні є якісь важливі речі, і їх потрібно зробити зараз. Завтра ти їх уже не зробиш, бо буде цікавити щось інше. Їх не можна покласти на полицю та через п’ять років про це розповісти, воно вже буде неактуальним. Особисто в мене так. Щодня щось забувається. У моїй роботі багато тем, пов’язаних із пам’яттю – з моєю історією, з історією моєї сім’ї, переплетення побутових історій зі снами. Я працюю з темою, поки вона в мені жива, а потім приходить інша.

– Ви не тільки художник, а ще й музикант (гітарист гурту «222»).

– Під час війни ми з друзями-художниками зібралися і вирішили грати для себе. Це почало набувати якогось розвитку, займати наш час і інтерес: уже хочемо щось записати. У нас була така тема «Художники грають». Якщо ти творча людина, можеш робити все, що завгодно – можеш бути музикантом, актором, художником кіно. Це творча свобода. Коли я працюю, завжди слухаю музику. Музика, живопис, кіно в мене переплітаються.

– Як Ви вважаєте, штучний інтелект – помічник чи конкурент?

– Не конкурент – точно. Звісно, він розвивається, можливо, в якийсь момент і стане конкурентом. Якщо використовувати його як інструмент, усе одно потім потрібно щось допрацьовувати. Я як викладач бачу, що студенти ним користуються. Однак кожна людина має унікальний внутрішній досвід. Тому не думаю, що штучний інтелект зможе повністю замінити художника.

– А Ви користуєтеся штучним інтелектом?

– Він мені чудово якісно перекладає. Якісь речі я можу з ним обговорити. Це як Google, де все можна знайти та подивитися. Штучний інтелект – хороший інструмент, яким треба правильно користуватися.

– Якої присутності не вистачає у Вашому житті?

– Як і всім людям, мені не вистачає миру, свободи, якоїсь легкості життя. Простих речей. Була б інша ситуація – були б інші теми для живопису.

– У Вас є улюблена модель?

– Так, це моя дружина.

– А є роботи, які Ви присвятили саме їй?

– Я присвятив їй моє життя.

Наталія Кряж

Фото: Наталія Кряж