Асоціація ADRUM презентувала каталог «ПОКОЛІННЯ ВІЙНИ», який містить у собі вибрані роботи артмарафону «ПОКОЛІННЯ ВІЙНИ».
Буквально з першого тижня початку повномасштабної війни проєкт ADRUM для дітей та молоді «Малюй.ua», що займався просуванням молодих талановитих митців, перетворився на «Покоління війни», щоб активно розповідати про Україну по всьому світу.
Вікові обмеження були зняті. Для багатьох людей, які під час тривог сиділи в бомбосховищах, малювання стало арттерапією. Першу військову виставку було організовано у квітні 2022 року у Південній Кореї разом з Посольством України в Корейській Республіці, і саме МЗС (Міністерство закордонних справ) зазначило, що ці роботи являють собою свідчення війни.
«Фестиваль-артмарафон “Покоління війни” триває безперервно, – розповідає Тетяна Колесніченко, організаторка фестивалю, президентка ADRUM. – Роботи спочатку виставляються в Центральному парку культури та відпочинку Києва біля Арки Свободи українського народу, а потім вони їдуть світом. Цим ми насамперед блокуємо росію у світовому культурному просторі. Уже перша виставка на великому міжнародному фестивалі настільки вразила суспільство, що її повезли по всій країні. І таке відбувається в багатьох країнах, а роботи брали участь у великій кількості країн – від США до Японії, – і росію з її учасників одразу виключили.
Люди за кордоном втомилися від нашої війни, багато хто звинувачує нас у своїх економічних проблемах. Є й такі, хто думає, що війна вже припинилася. Їм потрібно постійно нагадувати про те, що тут відбувається. На рівні мистецтва людям нас легше зрозуміти. Ця мова не потребує перекладу. Художній твір працює на рівні емоцій, і посилання, закладене у картині, потрапляє одразу в душу. Більшість наших виставок відбуваються за сприяння посольств або наших закордонних партнерів, які запрошують дипломатичні організації інших країн та інших важливих людей, що допомагає просувати наше посилання на найвищому рівні. Плюс працює медіапідтримка. Пройшло вже понад 60 наших проєктів у 17 країнах.
Ми єдиний у світі проєкт, який через мистецтво аналізує ментальну та духовну складову різних поколінь людей протягом війни. Ми всі разом – із митцями та партнерами – боремося на культурному фронті. Зараз люди в Україні перебувають під пресингом війни, і художники свої емоції та весь негатив перетворюють на прекрасне.
У перший рік війни було більше робіт, які вихлюпували жах і біль. Одна з цих робіт була подарована Папі Римському Франциску. На ній зображена в профіль заплакана дівчинка у віночку, яка стоїть на колінах і молиться. А перед нею – маленька-маленька Земля. Дуже виразна і зрозуміла робота.
Через півроку-рік пішло більше надії, більше українського, національного, креативного. На третій рік люди почали створювати свої світи – пішло багато фентезі. Ми створюємо своє світло в середині нас і ділимося ним. І зараз багато напрямків у напрямках – усе переплітається. Подивимося, що буде далі”.
Каталог «Покоління війни» випущено у зручному форматі, на якісному крейдованому папері накладом у 320 примірників, частину яких буде подаровано учасникам, частину – передано через посольства за кордон. Тетяна Колесніченко зізналася, що надалі хотіла б зробити антологію – у фестивалі взяли участь уже під тисячу робіт.
Деякі художники, картини яких були включені до каталогу, поділилися історіями їхнього створення.
Постійний учасник артмарафону 52-річний військовослужбовець Сергій Назаренко розповів, що малював із дитинства. У 2020 році він звільнився після контракту АТО і почав займатися мистецтвом для реабілітації. Незабаром це переросло у виставки. Але почалася війна, і тільки минулого року він зміг знову повернутися до мистецтва. На фестиваль потрапив випадково, вислав портрети своїх побратимів. Для себе він поставив завдання показати мужні обличчя хлопців, які зараз захищають нашу країну – їхні погляди, усмішки. В каталозі – його робота «Обличчя війни – Олег Добровольський, медик роти, позивний Добрик, 36 ОСБ, Хмельницький».
Для 24-річної Олени Крят, яка закінчила Львівську академію мистецтв і наразі працює вчителем малювання в приватній школі, це перший масштабний проєкт. Її робота «Герої нашого часу» пов’язана з початком повномасштабного вторгнення. “Найстрашніший і найяскравіший спогад того часу – перший тиждень війни. І коли перший шок минув, люди почали об’єднуватися і створювати територіальну оборону, робити коктейлі Молотова, я створила цю роботу. Хоча її історія почалася ще з вересня 1921 року. Це мала бути моя дипломна робота, і на ній мали бути зображені прикордонники. Але війна внесла свої корективи. Я створила збірний образ наших військових, які ціною власного життя захищають Батьківщину”, – розповіла Олена.
Друга робота Олени Крят – «Весна десь в Україні». Це весняний пейзаж Обухівки, де живе художниця, якій захотілося показати красу нашої природи.
Ксенія Денисенко (11 років) розповіла, що вперше взяла участь у проєкті, коли їй було 8 років. Тоді вона намалювала доброго сумного ангела. Робота сподобалася організаторам і потрапила на виставку, що дуже порадувало та надихнуло Ксенію. До каталогу увійшла її картина «Юність Роксолани».
Постійний учасник проєктів ADRUM у різних країнах – 17-річний Микола Степанов. У каталозі дві його роботи: «Фатальність» і «Сигілізм». Робота над «Фатальністю» почалася з того, що 2022 року він відкрив для себе програму для 3D моделювання Blender і самостійно розібрався в ній. “Для мене це стало мовою, якою складно говорити, але я спробував передати свої відчуття в роботах, – зізнався автор. – «Фатальність» виконана в червоно-білих тонах. Для мене вона є важливою роботою, я хотів показати, як емоційна дестабілізація покриває повністю людину”.
«Сигілізм» поєднує в собі різні техніки: суміш 3D з растровою графікою. “Найближчу аналогію можу підібрати, напевно, з Майком Тайсоном, у якого на обличчі таке тату в стилі трайбл. Звідси я брав ідею і сам стиль”.
Тетяна Колесніченко додала, що прямо перед війною – 18 лютого 2022 року – у виставці брала участь робота Миколи «Зло», яка до цього каталогу не увійшла, але обов’язково увійде до антології. На ній зображена чорна фігура, з якої вилітають чорні метелики. Микола щось відчув перед війною: намалював, як побачив. Ця робота пішла по багатьох виставках. «Картина настільки здивувала і вразила іноземну аудиторію – як то кажуть, замість тисячі слів!» – сказала Тетяна.
Авторка роботи «Замок Паланок» – Марина Паук (52 роки), кандидатка філологічних наук, доцентка з Мукачева Закарпатської області. Від початку війни вона займалася допомогою внутрішньо переміщеним особам, волонтерством, гуманітарною допомогою. Емоційне, інтелектуальне та вольове напруження потрібно було якось знімати, і вона почала малювати. І водночас зайнялася науковим спостереженням, вивчаючи значення мистецьких практик як способу подолання правди війни, творчих інтенцій для військовослужбовців, для їхньої реабілітації та інтеграції в соціальне життя суспільства після фронту. “Замок Паланок – туристична родзинка міста Мукачева в мирний час. І символ захисної історичної архітектурної споруди, яка охороняє воєнні шляхи. Завдяки проєкту, «Замок Паланок» уже побачили в Албанії, Польщі, Греції, – розповіла Марина Паук. – А 2023 року вийшла моя збірка поезії «Срібне місто», ілюстрована моїми картинами”.
До каталогу також увійшла робота 14-річної Юлії Худик «Чудові Карпати». Дівчина вперше брала участь у такому фестивалі, та це її надихнуло: “Я бажаю передавати красу свого краю і, на жаль, біль свого народу через мистецтво. У такий складний час потрібно висловлювати свою життєву позицію”.
Богдана Пох (55 років) – із Запоріжжя. Закінчила медичний інститут, але за фахом працювала недовго. У 2009 році випадково потрапила на курси малювання, які відкрили перед нею цілий світ. Вона так захопилася, що опанувала професію тату-майстра, перманентного макіяжу, відкрила салон і досі працює майстром тату. У 2022 році, коли почалася війна, із сім’єю переїхала до Києва і почала брати участь у різних конкурсах і проєктах, виставляти свої картини в галереях. Картина «Березовий гай» була створена ще в Запоріжжі на острові Хортиця. “Був сонячний день, тиша і гармонія. Ці емоції я передала на полотні, – розповіла художниця. – Я бажаю приносити людям радість своїми картинами, щоб хоч якось відволікати від жахливих новин, важких думок і непростого психічного стану”.
Тетяна Таран (45 років) – з Харкова. Її робота «Гілка троянди» створена ще до війни, це спроба рефлексії того часу: “Троянди – мої улюблені квіти. Для мене це спогади про ті часи, коли все було добре. Харків’яни, як і жителі всіх прифронтових міст, постійно живуть у жаху обстрілів. Я ніколи не думала, що так важливо людям спостерігати щось прекрасне, відволікатися. Це дає їм надію на те, що все це закінчиться. І ми залишаємося людьми. Адже коли постійно живеш у цьому стресі, частинки серця відмирають, ми черствіємо. А мистецтво дає можливість зберегти ці частинки, щоб ми були в змозі сприймати тонкіші енергії”.
Тетяна Гламазда (54 роки): “Мати народжує дитину для світу, але вона народжує і світ для дитини. «Червінець вогняний» – це про те, що трапилося у Вінниці 14 липня 2022 року. Передчасна смерть кожної нашої людини – це руйнування світу. Метелик – це філософія. Є така легенда – помах крила на одному континенті призводить до землетрусу на іншому.
Друга моя робота «Селфі» – про кожного з нас. Ми робимо селфі – фотографуємо наш внутрішній стан. Але ми немов прозорі та несемо світло в цей світ. Я самоучка – малюю як умію. Кожен із нас може щось зробити, і зробить це так, як ніхто інший. Ми можемо донести подвиг нашого народу”.
Леся Станкевич (32 роки) – засновниця бренду артоб’єктів, вона з командою займається створенням творів декоративно-прикладного мистецтва. У каталозі дві її роботи: «Дракони бувають різні» та «Кінцуґі».
“Мистецтво в будь-яких його проявах сильно впливає на стан і свідомість людей. Коли ми оточуємо себе витворами мистецтва або просто красивими речами, ми змінюємо свій стан на краще. Мистецтво також є універсальною мовою спілкування та мовою перекладу з досвіду на досвід. Ці картини – рефлексія на події, які я проживаю. «Кінцуґі» – це робота не тільки про те, що відбувається з нами. Це робота про те, як ми змінюємося. Спочатку вона задумувалася як робота про багатий внутрішній світ людини, бо хотілося створити щось не про війну. Повинна була бути фігура людини на тлі зоряного неба. Але коли я зібралася малювати цю картину, прилетіло в Охмадит. І за добу я перетворила цю роботу. Щоразу після того, що відбувається, нам доводиться себе збирати заново. І ми здатні це робити багато разів. Кінцуґі – це вид японського мистецтва, яке за змістом про те, що коли щось ламається, або просто є недоліки, не обов’язково їх ховати, бо це досвід. Можна створити з осколків щось красиве. Коли я бачила, як люди зібралися навколо Охмадиту, волонтерили, розбирали завали, подумала, що ми знову і знову це робимо з собою: розбиваємося на шматочки та збираємося. І це важливо для нас. Це мій спосіб розповісти про такі речі”.
Захід підтримав бренд витонченого українського вина Good Wine — натхнення, закорковане в пляшку. Також гості заходу могли вгамувати спрагу водою та лимонадами від ТМ Моршинська.
Наталія Кряж
Фото с заходу: Олег Сошко