Сіла описати враження від прем’єри балету «На прекрасному блакитному Дунаї» та раптом зрозуміла, що хочу знову повернутися в той стан, у якому перебувала на виставі. Але не тільки на хвилі пам’яті. Згадала слова Раду Поклітару, автора цієї естетичної насолоди, який мені в інтерв’ю зізнався: «Спочатку був Штраус». І ввімкнула чудову музику знаменитого австрійського композитора.

Легка грайлива вальсовка Штрауса починає лунати ще до підняття завіси й одразу ж створює атмосферу флірту, передчуття перемоги мисливця за щастям. Завіса підіймається – і глядачі переносяться на бал, де пролазливі учасники дійства шукають свою пару, застосовуючи для цього всілякі хитрощі, неймовірні ідеї. Це феєричний, уміло закручений клубок веселих любовних історій, де амурно активні герої намагаються урвати хоча б шматочок насолоди. Усі персонажі дуже яскраві.

Граф і Графиня чимось схожі на героїв «Весілля Фігаро» та «Летючої миші». Їхній шлюб міцний, але брак різноманітності штовхає подружжя на ризикові захопливі дії.

Немолода, але неймовірно активна Пані пре як танк до свого щастя. Цей згусток пристрасті здатний на великі перемоги (торнадо нервово метається в Колорадо)! І тут, звісно, використано безпрограшну фішку, яка ніколи не набридає: Пані – у виконанні комічного танцівника-чоловіка.

Офіцер, ймовірно, знав багато перемог, але так його ще не ковбасило: він багато куди цілився, але сам потрапив під приціл Немолодої Пані. Бінго! Вже вона-то розуміється на любовній битві!

Юний Паж відкритий для кохання. Будь-якого. Він просто жадає бути накритим хвилею пристрасті. І його криє та криє!

Дворецький та Покоївка крутяться, як вужі на сковорідці, встигаючи влаштувати графські побачення – та так, щоб і себе не образити.

Актори ширяють над сценою, відчуваючи почуття персонажів кожною клітиною та передаючи їх у глядацьку залу. А глядачі неминуче ловлять ці емоції, переносячись у казковий романтичний світ. І в ці хвилини датчик відновлення їхнього життєвого заряду вже наближається до піка можливостей.

Уся ця хореографічна пишність приправлена приголомшливими візуальними ефектами від Ольги Нікітіної – фантазійним сяючим фоном. Деякі декораторські знахідки були просто ах як гарні (наприклад, сцена зі сходами на балкон коханої – зрозумієте, коли побачите)!

І звісно ж про костюми, які є вагомою часткою успіху будь-якого видовища. Дмитру Куряті вдалося поєднати, здавалося б, непоєднуване – відображення двох епох і двох культур: Європи 19 століття та українського модерну. Його шедеври майстерно підкреслюють пустощі, мрійливість, еротичність і водночас індивідуальність персонажів. Шик, витонченість й пристрасть! Дуже хотілося б розгледіти їх ближче.

Чуттєве і смішне злилося та реалізувалося в цій неймовірно… короткій виставі на дві дії! Так, це дивно – ми з колегою перезирнулися, спантеличені одним і тим самим питанням, коли зрозуміли, що “фініта ля комедія”, – як так час пролетів однією миттю? І аплодували фантастичному колективу «Київ Модерн-балету» до розбурханих розчервонілих долонь, але все одно здавалося, що недостатньо висловили своє захоплення побаченим.

Видовище настільки цікаве, що навіть дорогою додому ти все ще перебуваєш у темі й уявляєш уже себе головною дійовою особою цієї іскрометної комедії: “А Вас, Офіцере, я попрошу залишитися!” – “Помилуйте, Наташо, я ж не настільки грішний!”

Наталія Кряж

Фото: Вадим Гнідаш

Якщо Вам сподобалася стаття, автору буде приємний комплімент