Іспанський фільм «Секрет ювеліра»/El secreto del orfebre – творіння режисерки, фотографині та письменниці Ольги Осоріо, яка, можна сказати, спеціалізується на фантастиці. Це її другий повнометражний фільм (перший – сімейна фантастична комедія «Стрибай!»/Salta!, є ще короткометражні).
Історія починається 1999 року в Барселоні, де ювелір Хуан Пабло створює свій черговий шедевр, слухаючи новини по радіо. Дикторка інтригує повідомленням, що прихід 2000 року може призвести до збоїв в електроніці – так званий «ефект 2000». Хуан Пабло збирається до Нью-Йорка на виставку, але перед цим хоче продати батьківський дім, що розташований у невеликому містечку Віласанта.
Дорогою в поїзді він згадує історію кохання, яка трапилася з ним у юності – 1976 року – і залишила незгладимий слід у його серці. Його кохана Селія була значно старша за нього, але сила їхнього тяжіння мала якесь містичне коріння, наче була невідворотно закладена в життєвому сценарії. Хуан Пабло виходить на станції та… раптово потрапляє в інший час, унаслідок чого в нього з’являється шанс скоригувати події.
Фільм дуже естетичний, з красивими талановитими людьми, які йдуть наперекір суворим традиціям і громадській думці. Віласанта – невелике містечко, де про перебіг часу говорять тільки календарі на стінах і технічні зручності. А самі стіни, будинки, вулички, пишна природа роками залишаються незмінно унікальними. Раптові почуття героїв заворожують і захоплюють – вони настільки сильні, що їх неможливо відпустити, вони не стираються навіть під час запекло довгої розлуки. Місця, де відбуваються події, самі по собі сприяють зародженню цього зв’язку: тепло чарівного містечка, де всі один одного знають, затишний дім із портретами родичів, пристрасна музика – все навколо дихає коханням.
«Мене кілька разів запитували, чому ви повинні піти на «Секрет ювеліра». Думаю, що це фільм, який вас здивує, який змусить вас подорожувати різними моментами 20-го століття, і, сподіваюся, що ви вийдете з кінотеатру більш вдячними за життя», – написала Ольга Осоріо у своєму інстаграмі.
Мені ще дуже сподобалася режисерська знахідка – такий собі філософський відступ, який з’являється декілька разів: кадри величезних пташиних зграй, що метушаться небом і створюють мінливі малюнки на тлі колоритного неба – імпровізаційна фантастика реального світу.
Наталія Кряж