Проєкт «Міста» на телеканалі «ДІМ» розповідає про життя українських міст, що зазнали змін через війну. Цього разу “Міста” в Хмельницькому – місті, що стало надійним тилом для тисяч українців. Один із сюжетів – про те, як у Хмельницькому працює єдиний в Україні військовий ветеринарний шпиталь. 

З початком повномасштабного вторгнення в Україні у Хмельницькому запрацював унікальний заклад — Перший військовий шпиталь ветеринарної медицини, який залишається єдиним такого типу в країні. Тут рятують не лише службових собак, а й диких і домашніх тварин з прифронтових зон. Про щоденну роботу лікарів, фронтові операції й незабутні історії пацієнтів розповів начальник шпиталю, полковник ветеринарної служби Кирило Чумаков у проєкті «Міста» телеканалу «Дім» з ведучим Анатолієм Анатолічем.

 Військовий ветеринарний шпиталь розпочав свою роботу ще у 2017 році як польова ініціатива Нацполіції. У перші дні повномасштабної війни його офіційно перетворили на Перший військовий шпиталь ветеринарної медицини. За словами Чумакова, на відміну від медичних установ, ветеринарних шпиталів тоді в Україні не було, попри велику кількість службових тварин.

«Я був першим польовим хірургом-ветеринаром, який у 2017 році поїхав на фронт. У Маріуполі ми оперували собак без асистентів — разом із поліцейськими, які знімали форму й одягали халати», — згадує він.

З початку війни лікарі шпиталю працювали на Київщині — у Бучі, Ірпені, Ворзелі, Гостомелі. Там рятували як службових, так і цивільних тварин, іноді оперуючи просто в полях, бліндажах або автівках. У Хмельницькому тимчасово облаштували операційні навіть у кінотеатрі імені Шевченка, де приймали поранених домашніх улюбленців переселенців. «За перший рік через нас пройшло щонайменше 12 тисяч тварин — це лише невійськові. Скільки було службових — навіть важко порахувати», — зазначив Чумаков.

Серед історій, які назавжди залишилися в пам’яті лікаря, — трагедія у Ворзелі, де під час окупації росіяни спалили живцем стайню з кіньми та дівчатками. «У Ворзелі була стайня, де займалися іпотерапією з дітьми з ДЦП. Росіяни загнали коней у стайню і підпалили. Згоріли 200 коней і дві дівчинки. Їхні малюнки досі перед очима. Я сфотографував їх — і ці зображення мені снилися десь рік», — каже Чумаков.

Серед особливих пацієнтів — бойова вівчарка Кора, з якої дістали 11 осколків. Вона залишилася жити в шпиталі: «Вона обідає зі мною. І головне — її очі знову посміхаються», – розповідає лікар.

Є й незвичайні мешканці — лисиця Буча, яку знайшли обгорілою після обстрілів, єнот із контактного зоопарку Сіверськодонецька, сім лелек, два верблюди, дикобраз, а також двоє левів, яких планують передати до спеціалізованого зоопарку в Південній Африці.

Забезпечення шпиталю значною мірою тримається на підтримці волонтерів та місцевих мешканців. Особливо активною ця допомога була у перші місяці війни, однак і зараз медики не залишаються наодинці.

«Ми вдячні кожному, хто допомагає — кормом, медикаментами, чи просто добрим словом», — говорить Кирило Чумаков.

За матеріалами телеканалу «Дім»