Натюрморти Владислава Шерешевського – серйозне випробування для тих, хто на дієті. І не тільки: від випадковості «захлинутися слиною», мені здається, страховки ще немає. Дивишся на ці картини – і ось прямо відчуваєш аромат усього, що на них зображено. Його чіпкий погляд помічає головне, гострий розум додає приправ, вмілі руки роблять пензель чарівним. А глядачам потім хочеться вигризти полотно… І ось, проковтнувши слину, я вирішила поговорити про це з художником.

– Мені здається, Ви не любите тварин, тому що вони у Вас на картинах зазвичай у вигляді ковбас або сала.

– Та ні. Зараз у Київській національній галереї проходить виставка «БЖ-Арт», і там дві мої тварини – собачка та котик. Я люблю тварин, просто давно не малював їх. У мене є і крокодил, і «Кінь в пальті», і «Кому кобила наречена»…

– Тобто більшість Ваших тварин – казкові персонажі?

– Казково-людські, я б сказав.

– А реальних не зображуєте?

– Скільки ж можна? У школі в молодших класах з ранку до вечора малював ескізи в зоопарку!

– А як Ви тримаєтеся, поки малюєте свої апетитні натюрморти?

– Мій апетит не стає більшим, ніж був. Коли малюєш захоплено – відволікаєшся від їжі. Це як у гінеколога: коли він займається своєю роботою, йому не до сексу. Ось і я занурююсь у роботу та думаю категоріями «рожевіше, сіріше», десь списати, десь зробити ближній план: адже картина спочатку придумується, а потім вже починається виконавська майстерність.

– Як довго створюються Ваші натюрморти? Адже продукти мають властивість псуватися. Чи Ви якось їх фіксуєте на фотоапарат?

– Фіксую на фотоапарат. Стільки дорогої ковбаси зібрати одночасно нереально. В одному місці сфотографував, в іншому. Потім з цих фотографій зробив собі ескізи – і працюю. Я і сало так само малював – ходив по базару там, де воно було розкладено, знімав. Я ж не міг його купувати у таких обсягах! Фотографував найвдаліші шматки.

А колись у 2011 році в Арсеналі була виставка «Сало. Полотно. Масло». У мене був проєкт – чотири двометрові роботи з салом. Ось їх я малював з натури. Тоді ціни були невеликі, я йшов на базар, купував величезний шматок. Слава Богу, зрозумів, що цілий день його малювати не можна, тому що картина стає дуже схожою на фотографію. Тому півдня малював з натури, потім сало завантажували в холодильник. У підсумку потім з сусідами по майстерні пів року давилися цим салом. Там по 2-3 кілограми кожен шматок.

– Люди, які купують Ваші натюрморти, потім не скаржаться, що Ви псуєте їм фігури?

– Навпаки, радіють, що приходять додому, а на кухні така апетитна картина.

– Ось-ось! Вони ж збуджують апетит, фігури псуються!

– Дивлячись що вважати зіпсованим. Може, вони від цього тільки поліпшуються!

– Мені здається, Ваші виставки треба поєднувати з якимись дегустаціями, тому що глядачам все це бачити та нічого не спробувати – то ще випробування.

– Колись у 1995 році ми хотіли втілити цікавий проєкт. Тема була «Флора і фауна». Я намалював два натюрморти, величезні – два з половиною метри, там було все: вино, кубки, фрукти, дичина, красиві драпірування – по-багатому! І там же на столі мали лежати молоді красиві жінки. Часи були такі, що ніхто б тоді не лаяв за те, що на виставці лежать голі жінки. Це ж зараз феміністки мене б розірвали ще до відкриття виставки. А тоді це було можливо. Час наближався, дівчатам треба було заплатити – це ж не на ентузіазмі. Але щось сталося зі спонсором. А потім я поїхав до Німеччини, коли приїхав – один натюрморт продався. Загалом, якось так все розсмокталося. А ідея була непогана. Шкода, до інсталяції не дійшло.

Наталія Кряж