Відкриття шостого українсько-болгарського фестивалю етнічного та антропологічного кіно «ОКО» нагадувало яскраве народне свято. Саме таким був задум організаторів, адже війна забрала у жителів українських бессарабських болгар не тільки можливість проводити фестиваль, а й поглинула щастя жити нормальним життям – як і у всіх, хто живе близько до лінії фронту. Але культурні традиції повинні зберігатися – вони є основою ідентичності, унікальності, того самого світла, яке підтримує спільноту.
Цього року символом фестивалю стала маска, а гаслом – «Дивись крізь». Гостей радо зустрічали актори, одягнені в різнокольорові болгарські костюми, з традиційними веселими танцями, піснями та смачним частуванням.
У просторі київського АртПричалу, де відбувалося відкриття, був презентований новий яскравий мурал «Кінострічка життя» сестер Фельдман, який виглядає як кольорові кадри на кіноплівці.
А на набережній біля води були виставлені колоритні, щирі роботи українських і болгарських митців: Сільвії Атіпової, Лесі Бабляк, Івана Шішієва, Олександра Барона.
У цей перший фестивальний день відбулася світова прем’єра фільму режисерки, Генеральної директорки та душі фестивалю Тетяни Станєвої «Мертва Квітка». Ця зворушлива, дуже душевна документальна стрічка розповідає про життя її рідного села Криничне. Перед очима глядача – красиві пейзажі, дивлячись на які відчуваєш аромати квітів і трав; цікаві барвисті обряди; традиційні посиденьки, на яких створюються «магічні» предмети народного мистецтва і які можна навіть назвати майстер-класами… Понад половину фільму було знято ще в щасливий мирний час.
А з початком війни все стало інакшим. Навіть народна творчість. Фільм охоплює період приблизно в шість років, і хлопчик, який на початку фільму колядує разом зі своїми односельцями, в кінці вже – дорослий хлопець у військовій формі. Неспішне оповідання, кадри з сімейної хроніки, що показують нерозривний зв’язок поколінь, неприхована любов режисерки до рідного місця створюють відчуття, що ти переміщаєшся в цей будинок, в це село і знайомишся з його мешканцями наживо. Світла радість стає болем, який тепер потрібно подолати та повернути щастя вільно жити на своїй землі.
Після перегляду Тетяна Станєва крізь сльози сказала глядачам: «Я сподіваюся, що наша культура не залишиться тільки в цій стрічці. Знаєте, напевно, це великий гріх так сильно любити щось земне. Можливо, через цей гріх я не потраплю на небо. Але якщо воно не виглядає приблизно так, як це було до війни, то мені не потрібен такий рай. Це фільм про втрачений рай. Про те, що, можливо, не вбиває наші тіла, але вбиває наші душі. Ми вважаємо себе етнічними болгарами тут, в Україні, набагато більше, ніж у Болгарії. І ми всі вважаємо Україну своїм домом. Я – восьме покоління колоністів-болгар, які переселилися на цю землю. І дуже мрію, щоб ви всі колись приїхали до нас у Бессарабію на кінофестиваль «Око» або просто в гості. Коли ви побачите все на власні очі, зможете зрозуміти, чому я плачу, чому роблю цей фестиваль, чому ми привезли його до вас у Київ. У моєму маленькому будинку, будинку моїх прадідів, побувало багато гостей, і жоден не сказав, що не хоче приїхати знову. Цей будиночок дуже гостинний і настільки мені дорогий – якщо з ним щось станеться (навіть не хочу думати про це!) – не знаю, навіщо далі жити. У кожного з нас є маленька батьківщина, ви розумієте – про що я».
Фестиваль у Києві триватиме до 10 вересня. З 12 по 14 вересня він проходитиме в українському Болграді, з 8 по 14 вересня – в Одесі, а з 3 по 11 жовтня – в столиці Болгарії Софії. У Києві подивитися цікаве кіно, що розкриває культуру народів, можна буде в Будинку Кіно. Хто не має можливості зануритися в фестивальну атмосферу наживо – можна подивитися фільми онлайн на платформах партнерів MEGOGO (у вересні на території України) та Neterra.TV (у жовтні в Болгарії). Для перегляду фільмів шукайте кнопку MEGOGO/«подивитись онлайн» на офіційному сайті кінофестивалю: https:www.okofilmfest.com.ua/ та вкладку «Фестиваль ОКО» на сайті MEGOGO https://megogo.net/ua. Всі перегляди безкоштовні.
Наталія Кряж