Одна з відмінних рис фестивалю Bouquet Kyiv Stage – різноманітність подій. Його символ – букет – був подарований організаторам українським художником Олександром Дубовиком, який бачить у ньому іншу реальність, вихід в інший світ. Цей одночасно і простий, і складний символ поєднує в собі красу, гармонію, імпровізаційне різноманіття.

Традиційно на Bouquet Kyiv Stage 2025 відбулося відкриття виставки Олександра Дубовика, до якої увійшли його нові роботи – картини, створені під час повітряних тривог. «Букет» – це свято, яке ми придумали, але воно – справжнє – десь постійно жило в нашій душі, постійно існувало десь на межі розуму, інтуїції, існувало у Всесвіті, бо це знак Всесвіту», – сказав художник.

У свої 94 роки Олександр Дубовик – дуже стильна та активна людина, яка не тільки малює, але і пише цікаві філософські книги. І не тільки творить сам, але і з задоволенням відвідує вистави, виставки, концерти.

Bouquet Kyiv Stage подарував відвідувачам кілька яскравих театралізованих подій, про які неможливо не розповісти.

Фешн-перформанс «Порізи та шрами» презентував Федір Возіанов

Модельєр Федір Возіанов – справжній чарівник. Він відчуває матерію, володіє інженерним мисленням і магічним даром. На очах захопленої публіки він перетворював прямокутні шматки тканини на стильні шикарні сукні. Це було просто шедеврально! Кілька розрізів у потрібних місцях, кнопки та блискавки – там, де вони повинні бути, – і Попелюшка отримує свою бальну сукню, здатну не тільки підкорити принца, але й викликати заздрісні погляди суперниць (з їхніми фонтанами рюшів і мережив, з лекалами від заморських дизайнерів)!

Федір Возіанов розповів про колекцію, яку так ефектно представив на фестивалі: «У 1949 році італійський художник Лучо Фонтана зробив те, що до цього вважалося вандалізмом: порізи на полотні. Думаю, що він мав на увазі, що будь-який новий досвід дається через біль. Будь-який творець проходить через порізи, шрами, досвід болю. Фонтана зробив це після великої війни, а ми це робимо під час. З початку війни кожен з нас отримав багато порізів і шрамів. Однак ми і нашим ворогам відповідаємо тим же. Ця колекція не тільки про почуття та емоції, але і про раціональність. Про те, що, якщо в правильному місці зробити поріз – це можливість перейти в іншу якість».

Перформанс пройшов під музичний супровід молодого композитора, скрипаля Акіма Зварича.

«Ідея перформансу народилася досить швидко, – прокоментував Федір Возіанов. – Тема фестивалю – «Серце Європи б’ється в Україні», і для мене це саме так і відчувається. Ідея полягала в тому, що всередині нас повинен бути якийсь потенціал для того, щоб ми бачили майбутнє. Не повинно бути такого, що все, що залишиться в нас після війни – тільки про трагедію. У нас не буде іншого матеріалу всередині для того, щоб побудувати країну такою, як ми хочемо. Не буде людей без порізів і шрамів. Можливо, не буде багато матеріалу для будівництва, крім того сміття та металу, який залишиться у нас тут. Тобто з цього буде побудована наша майбутня країна. І я захотів показати, що це не такий вже й поганий матеріал. Він може бути дуже сильним. Цей досвід додасть нам щось таке, чого нам, можливо, не вистачало раніше. Порізи перетворюються на шрами, а шрами можуть перетворитися на скелет, якусь жорстку конструкцію, яку можна використовувати, щоб рухатися далі».

Режисерка Наталія Половинка представила музичну виставу «Розмова птахів» 

Образи птахів – поширене явище у творчості митців: у піснях, переказах, притчах. Як буквально, так і через образи. Наталія Половинка у музичній виставі вміло використала образи яскравих птахів, що злетілися разом.

Актори театру «Слово і Голос», Ансамбль старовинної музики «Хорея Козацька» та Тарас Компаніченко, Лабораторія Степового Розспіву «Євшан-Зілля» подарували глядачам чудове музичне дійство – дивовижну суміш старовинних українських пісень, барокової музики та поезії Григорія Сковороди. Це було унікальне барвисте розмаїття, що поєднало в собі легкість звучання і глибину оповіді. Дзвінкі соковиті голоси актрис, їхній спів та емоційне декламування віршів дійсно нагадували щебет птахів. Натхненні, яскраві, вони кружляли в танці на зеленій галявині.

Окремо хочеться сказати про костюми – ефектні творіння Оксани Караванської, гідні кращих подіумів світу. Ці складні стилізовані сукні створені з різних за фактурою матеріалів. Як і в усіх роботах Караванської, в них вгадується «українськість»: колоритність, візерунковість, багатошаровість. І хочеться розгледіти кожну деталь.

Фрагмент музично-пластичної вистави «Енеїда» режисера Ахтема Сеітаблаєва представив «Театр ветеранів»

Це було дивовижно! Актори – ветерани, які пройшли пекло та змогли зберегти в собі легкість, пустощі та артистичність.

Це було цікаво. Дуже дотепна та динамічна постановка з несподіваними моментами, літературною основою якої стала «Енеїда» Івана Котляревського.

Це було потужно та натхненно. Відчувалася сила духу виконавців, їх неймовірна енергетика. Вона заряджала і давала впевненість у тому, що людині під силу все.

Це було весело. Сам твір написаний автором з хорошим почуттям гумору, але і постановка додала багато смішних моментів. Були навіть моменти самоіронії, і це дуже круто.

Це вистава, для якої навіть не потрібні костюми та спецефекти: вона цікава самим задумом і виконанням. Тепер хочеться подивитися постановку цілком.

Наталія Кряж