У Центрі розвитку креативних індустрій «Або Або» відбулася публічна розмова «Сарцевич: феномен мистецтва наїву» про унікального митця-наївіста з Луцька Станіслава Сарцевича. 

Про скульптора говорили: куратор та засновник артцентру «Я Галерея» Павло Гудімов та мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Вони представили маловідомі факти з життя Сарцевича, обговорили його внесок у розвиток українського мистецтва наїву та вплив радянського контексту на творчість художників того часу. Послухати про творчість митця прийшло понад 100 лучан та гостей міста.

Під час презентації дослідниця життя і творчої спадщини Сарцевича Зоя Навроцька розповіла про його непростий мистецький шлях, що розпочався в дуже зрілому віці й тривав попри виклики того часу:

«Є поняття “природа” у цьому витоці такого таланту. В більшості випадків у таких оригінальних, дивакуватих людях соціум бачив певну загрозу. Чому? Тому що Сарцевич не жив за шаблонами суспільства, яке ходить на роботу,  їздить у відпустки, потім йде на пенсію і тихо помирає.

Він хотів залишити слід на землі, залишити ще й мистецтво. Це страшне нахабство!  Особливо в радянські часи. Особливо, якщо в тебе немає диплома художньої освіти».

На події можна було переглянути стрічку про Сарцевича, а також архівні фото, які передали організаторам родичі та знайомі скульптора.

«Ми з вами зараз говоримо про те, що, по суті, ми є тими першопрохідцями в розумінні непереборної природи творчості, що виникає від звичайних людей, які не запрограмовані на все це своєю освітою і діяльністю.

І скульптура в цьому всьому присутня як особливий, елітарний жанр наїву, який собі може дозволити далеко не кожен представник мистецтва, що вийшов на пенсію.  Для цього потрібно мати мінімум територію, а максимум — силу, ну і, звісно, те, що називається визнанням. Кожен із художників, які працюють у наїві, не усвідомлює до кінця всіх процесів, тому що вони є так званими аматорами», — сказав Павло Гудімов.

Кілька маловідомих фактів з життя Станіслава Сарцевича:

• Він не мав мистецької освіти. А також галерей чи бієнале. Але у зрілому віці, вже будучи на пенсії, почав творити красу просто на подвір’ї хати в Луцьку, де жив. Саме з цієї краси — цементної, яскравої, наївної — виростав його світ.
• Сарцевич маловідомий, але унікальний митець (1904–1984) — скульптор-наївіст, власноруч створив понад 50 повнорозмірних фігур, які розташовував просто на ділянці біля будинку, де машкав. Тож перетворив свій двір на живу виставку просто неба. Його скульптури — елегантні дами в капелюшках, оголені русалки, леви, слони, плавці та військові — це сміливе мистецтво радості, фантазії й гідності в умовах радянського провінційного побуту. На жаль, лише частину з них вдалося передати на зберігання в Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» у Києві.
• «Я хочу, щоб було гарно на землі», — казав Сарцевич. І створював красу всупереч очікуванням суспільства, погрозам міліції забрати скульптури оголених жінок й подекуди глузуванням оточення.

Наступний захід у межах  проєкту — панельна дискусія «Мистецтво наїву. Україна у світовому контексті» за участі мистецтвознавиці Зої Навроцької,  професорки  кафедри культурології ВНУ ім. Лесі Українки Вікторії Головей та директора НЦНК «Музей Івана Гончара» Петра Гончара (Київ).

Подію заплановано в Луцьку на 2 жовтня.

Проєкт із дослідження життя і творчого шляху Станіслава Сарцевича реалізовує платформа «Алгоритм дій» за підтримки Українського культурного фонду.