«Пономарчук – ім‘я, яке треба леліяти»: – це слова про українську диригентку Наталю Пономарчук, і написані вони в одній з провідних музичних газет Бельгії – “Klassiek-central”.

Продовжу цитування:

«Де б вона не диригувала, її концерти спонукають вас по-новому відчути знайоме чи забуте, але перш за все – слухати з відкритим серцем, де кожна нота резонує, немов шепіт душі.

Щойно вона повернулася до оркестру, її тіло стало музикою. Своєю стриманою владою диригентка зробила свій жест справою совісті. Ніяких перебільшених жестів, театралізованих рухів – лише вогонь під попелом».

Давно не читала таких розлогих, деталізованих, професійно бездоганних і водночас таких яскравих рецензій, до того ж опублікованих буквально через день після концертів. Мабуть, чи не вперше про мистецтво Наталі Пономарчук з’явились такі публікації, надто в зарубіжній, а не вітчизняній пресі.

Йдеться про два концерти знаменитого Лондонського Філармонічного Оркестру (ЛФО) під орудою Наталі Пономарчук у найкращому залі «Conzertgebouw Bruges» столиці Західної Фландрії.

Звісно, увага рецензентів була прикута до невідомої їм української диригентки. Жодної критичної стріли в її бік: лише суцільні захоплення і високі епітети.

«Те, що Пономарчук зробила сьогодні ввечері, було більше, ніж просто диригування. Вона дозволила Сібеліусу співати голосом Києва».

«Під контрольованою орудою Пономарчук оркестр дихав, як одне ціле: струнні співали, дерев‘яні духові шепотіли, створюючи простір – мовчазний діалог горя та пам‘яті» – а це вже про виконання симфонічної балади «Гражина» Бориса Лятошинського – музики зовсім невідомої бельгійцям, але яку вони почули і відчули її глибинний драматизм навдивовижу точно:

«Невідома на Заході «Гражина» була представлена з приголомшливою ясністю, яку Пономарчук інтерпретувала, як міфічний ритуал, як боротьбу народу проти забуття. Це була не програмна музика, а проголошення – без відчаю композитор оспівував трагічну неминучість».

З ЛФО Наталя Пономарчук виступає вже вп‘яте, а це свідчить про її найвищий професійний рівень і майстерність, себто про її високу конкурентну здатність на європейському музичному ринку (про тріумфальний успіх української диригентки в Лондоні є мій допис).

Нині, окрім постійних концертів в Україні та за її межами, Наталя Пономарчук працює над своїм грандіозним задумом – виконати та записати з Київським камерним оркестром Національної філармонії України (вона є його головною диригенткою) всі 17 камерних симфонічних творів нашого видатного сучасника Євгена Станковича (презентація унікального мистецького проєкту «DICTUM» нещодавно відбулась).

Валерій Залужний майже повторив слова Теодора Рузвельта: «Залишайтесь там, де ви є і робіть те, що можете, і ми обов‘язково переможемо!» Українські музиканти, а серед них Наталя Пономарчук, роблять для Перемоги навіть більше, ніж можуть.

Леся Олійник, Засл. діяч мистецтв України, доктор філософії, лауреат премії ім. М. Лисенка, секретар правління НСКУ

Фото надано Лесею Олійник

Автор цитат: Werner De Smet

Довідка:

Werner De Smet викладає німецьку мову в коледжі Onze-Lieve-Vrouwecollege plus в Антверпені. Він регулярно бере студентів на класичні концерти в Бельгії та за кордон. Він співав у хорі Антверпенського собору протягом десяти років і вже кілька років працює волонтером у концертній організації Cofena, розробляючи програми з відомими міжнародними оркестрами та солістами. Наразі він робить це у співпраці з Антверпенським симфонічним оркестром.