Фото: Данило Антонюк, Укрінформ

Це був справжній «Золотий глобус»! Український театральний «Золотий глобус», де зашкалювало від зірок. Кожній з яких хотілось стелити під ноги червону доріжку та аплодувати.

Натомість я обняла Тетяну Міхіну, і мій спонтанний жест, сподіваюсь, був цілком зрозумілий: це як доторкнутися до Мадонни Мікеланджело в Луврі попри охорону. Народна артистка України була такою ж недосяжною та загадковою, коли буквально по-королівськи впливла в приміщення у вишуканому стильному пальті, і отримавши заслужену відзнаку, як справжня зірка, осяявши мимохідь наш небосхил, велично попливла до галактики своїх театральних світів. Горда постава, елегантність, владний погляд, стримана посмішка — кожен порух, як у її королев та імператорок — Маргарити, Цезонії, Єлизавети та Леді Макбет, яких вона так блискуче втілює у виставах «Річард ІІІ», «Калігула», «Марія Стюарт» та «Макбет» на сцені Франка. Саме за роль Леді Макбет і отримала Тетяна Міхіна відзнаку найкращої акторки року! Тут всі ми, експерти, були беззаперечно одностайні, хоча наше голосування було таємним.

І кого була щасливо ще обняти, так це знаменитого оперного режисера Євгена Лавренчука. То було теж якесь спонтанне тяжіння до генія, яке відчуваєш на якомусь невидимому духовному рівні, так само, як відчуваєш святість, коли спілкуєшся зі справжнім священником, бо і геніями, і святими управляє Бог… Геній в житті виявився набагато молодшим, ніж на сцені, розкутішим, феєричним, фонтануючим ідеями та вишуканими жартами, а ще іскристим, як шампанське, яке ми разом пили… Вистава Євгена Лавренчука «Реквієм» на сцені Національного академічного театру імені Франка однозначно визначена найкращою. І вона посунула у рейтингу конкурентного їй «Макбета». А те, що такі наші гуру режисури, як Іван Уривський та Давид Петросян не отримали цього року відзнак, якнайкраще свідчить, що український театр стрімко розвивається, і на його Олімпі зʼявляються нові боги, сміливі, дерзновенні, амбітні. Такі, як Оксана Дмітрієва, чия вистава «Brecht. Cabaret» в Театрі «Золоті Ворота» стала найкращою в номінації комедія.

І вже навіть у беззастережного лідера у сфері хореографії Раду Поклітару зʼявився серйозний конкурент в особі його колишнього найталановитішого учня і танцівника, а зараз вже теж культового хореографа Артема Шошина, чия балетна вистава «Леся» отримала найвищу оцінку Укрінформу, що стало несподіванкою для чарівних представниць новоствореної танцювальної кампанії Art Ballet Company, яку торік створив Артем Шошин, не маючи ні матеріальної, ні медійної підтримки. І насправді це прекрасно, коли гуру сцени мають таких талановитих учнів та послідовників, бо свого часу так само на свій страх і ризик KYIV MODERN-BALLET Theatre створював і Раду Поклітару, чия «Травіата» зараз була визнана експертами найкращою. І що навіть студентська вистава може цілком побити рейтинг майстерності та популярності, як це сталося в номінації «Найкращий вибір Укрінформу» із «Сімейкою Адамсів» майстерні режисера та викладача Театрального університету Михайла Урицького.

Повною несподіванкою для недавно створеного «Пароль:Театр» та його головної режисерки Альони Ковтун стала нагорода в номінації «Відкриття року». Маленький театр у підвальному приміщенні на Кловській, але сюди їдуть подивитися їхні вистави з усієї столиці! Я памʼятаю, як точно так само починався зліт до слави театру «Золоті Ворота», що зараз мега популярний. І цьогорічний театральний конкурс підтвердив ще одну цікаву тенденцію. Все впевненіше столичних режисерів, які мають більші можливості та ресурси, витісняють талановиті митці з регіонів, та ж Оксана Дмитрієва з Харкова, або Дмитро Захоженко зі Львова, який своєю іронічно-фарсовою манерою полонив і нас, незалежних експертів і журналістів Укрінформу, чиї думки співпали з нашою в оцінці його блискучої постановки «Короля Ліра» у Театрі на Лівому березі…

Здається, я згадала всіх своїх фаворитів. Яких щиро вітаю! І вітаю Укрінформ із цим цікавим театральним проєктом під назвою Рейтинг Укрінформу «Театральний інфобум». Бо якщо є театральний бум (а він в Україні є), то відповідно має бути й бум інформаційний навколо цього фантастичного явища. Укрінформ на сьогодні є найпотужнішою інформаційною агенцією, яка має високий рейтинг довіри як в Україні, так і за кордоном, бо тут працюють справжні професіонали, які щодня публікують до півтисячі актуальних матеріалів українською, англійською, німецькою, французькою, іспанською та іншими мовами, включно навіть з японською… Тому прекрасні вісті, що наш український театр не просто існує, а й переживає свою епоху Відродження, розлетяться по світу, як провісники культурної дипломатії… Я не знаю, кому в голову прийшла ця чудова ідея створити щорічний конкурс на визначення кращих театральних постановок, режисерів, акторів? Можливо, оглядачці культури Любові Базів, яка самовіддано любить театр та буквально вкладає в нього свою поетичну душу… А можливо, самому директору Укрінформу, відомому військовому журналісту, полковнику Сергію Череватому, який знає, що таке жахіття війни, бо пройшов її в найгарячіших точках і в цивільному житті відчув магію зцілення душі театром. Бо саме з його приходом і зʼявився торік «Театральний Інфобум», де відомі театрознавці, журналісти та блогери визначають найкращих.

«Мистецтво — найвища форма надії», – сказав якось німецький художник Герхард Ріхтер. Театр, як масовий вид мистецтва — особлива форма надії. І віри в те, що все в нашому домі буде добре. Але й тоді ми не перестанемо його любити, наш театр…

Людмила Семенюк, журналістка, арт-блогерка, театральна оглядачка