28 грудня 1895 року у паризькому Grand Cafe відбувся перший комерційний кінопоказ. На сеансі були присутні близько 40 людей, яких запросили Луї та Огюст Люм’єр (Louis and Auguste Lumiere). Хоча перший показ фільму, знятого на камеру-проектор під назвою Cinematographe, відбувся у березні того ж року, заповзятливі брати Люм’єр мали намір заробляти на своєму винаході. Декілька коротких фільмів з повсякденного паризького життя були сприйняті глядачами, які заплатили за сеанс, більш ніж прихильно. І в 1896 Люм’єри відкрили перші кінотеатри, щоб демонструвати свої роботи, і відправили по всьому світу групи операторів для показу фільмів і зйомки нового матеріалу. Тому 28 грудня світ відзначає International Cinema Day, офіційний день народження кіноіндустрії.
Глобалізацією кінематограф, звісно, завдячує Голлівуду. У 1920-х його розвиток призвів до збільшення населення Лос-Анджелеса вдвічі. Але не всі, хто в цей період переїжджав до Каліфорнії, прагнули кар’єри у шоубізнесі.
George Edward Hurrell (Джордж Едвард Харрелл) мріяв прославитися на художній ниві. Він навчався в Чикаго в Академії образотворчих мистецтв, коли потрапив на лекцію відомого пейзажиста Едгара Елвіна Пейна (Edgar Alwin Payne), який повертався з Європи до свого дому в Лагуна-Біч. Студент після лекції показав метрові свої роботи, і Пейн був дуже вражений експериментальним стилем живопису молодого колеги. Насамперед йому сподобалися пейзажі. «Якщо ти плануєш стати серйозним митцем, тобі слід повернутися зі мною до Лагуни-Біч та малювати там», – порадив успішний американець. Джордж Харрелл не просто послухався поради, він сів у ту ж машину, на якій Пейн їхав до Каліфорнії, і, разом зі своїм старшим товаришем прибувши на Західне узбережжя, відсвяткував свій 21-й день народження.
Серед невеликої кількості речей, які уродженець Цинциннаті взяв із собою у нове життя, була стара уживана фотокамера. Харрелл використовував її, щоб робили натурні знімки, які допомагали малювати, наприклад, літні пейзажі в зимовий період. Снігу в Каліфорнії не було, і чудові місцеві ландшафти можна було зображати на пленері цілий рік.
Джордж Харрелл працював із величезним ентузіазмом, і Пейн був радий представити його місцевій художній спільноті. Хлопець супроводжував подружжя Пейнов (дружина каліфорнійця теж була художницею) на різдвяній вечері в будинку Вільяма Гріффіт (William A. Griffith), президента Laguna Beach Art Association. Але головною людиною, з якою Харрелл познайомився цього вечора, була Флоренс Барнс (Florence Barnes).
Дівчина, яка була на три роки старша за Харрелла, мала з ним багато спільного. Вони любили мистецтво, рибалку, спорт, були дотепними та мали авантюрний склад характеру. Але, на відміну від нового знайомого, Флоренс була дуже заможною. Вона володіла великим маєтком у Пасадині, і ще більшим у Лагуна-Біч, де розмістила перший відкритий басейн з прісною водою з видом на океан.
Джордж Харрелл став частим гостем цього будинку з басейном у Лагуна-Біч. Екстравагантна господиня, більш відома на ім’я Pancho Barnes (через свою довгу мексиканську подорож), часто влаштовувала тут богемні вечірки, на яких були присутні голлівудські зірки. Серед інших – Рамон Новарро (Ramón Novarro), найкращий друг Панчо та найяскравіша кінозірка свого часу.
1928 року Панчо вирішила навчитися літати на аероплані. Орвілл Райт (Orville Wright), один із тих самих братів Райтів, розглядав заяви кандидатів на навчання. Він мав репутацію людини, яка не раділа жінкам за кермом автомобіля. Що вже говорити про даму за штурвалом літака? Панчо вирішила над ним пожартувати. В анкеті, яку розглядав Орвілл Райт, стать претендента не вказувалося, але до анкети додавалася фотографія. Дівчина вирішила сфотографуватися в брутальному чоловічому образі із цигаркою та навіть брудними нігтями. Вона поділилася ідеєю з Харреллом, і той запропонував свої послуги для реалізації витівки.
Панчо складно було назвати красунею, вона була дещо грубувата і гладкувата. Але, як художник, Джордж не хотів фотографувати свою подругу тільки в кітчевому образі. Він наполіг на додаткових гламурних знімках, що представили зовнішність дівчини найвигіднішим чином. Він зробив її красивою!
До речі, Орвілл Райт прийняв заяву Панчо Барнс, і вона здійснила перший самостійний політ вже за кілька годин навчання. Пізніше Панчо стала першою жінкою-пілотом-каскадером у Голлівуді, першою жінкою-льотчиком-випробувачем Lockheed, заснувала одну із перших профспілок у Голлівуді та встановила безліч рекордів швидкості на своєму літаку Travel Air Mystery Ship, двигун якого був спеціально налаштований її другом Говардом Х’юзом.
Але повернемося до вищезгаданого друга Панчо. Рамон Новарро, найбільша зірка Metro-Goldwyn-Mayer (MGM), мав мексиканське походження та легкий акцент, що змушував його турбуватися про свої перспективи у звуковому кіно. Однак у Наварро був чудовий оперний голос, і тому, як план “Б”, актор думав про можливу оперну кар’єру в Європі. Але для цього йому були потрібні рекламні фотографії в новому іміджі. Складність полягала в тому, що, якби в MGM просочилися чутки про те, що він нервує через свою кар’єру, це ускладнило б переговори під час підписання нового контракту. Тому Наварро не міг звернутися до голлівудських фотографів.
Панчо запропонувала йому сфотографуватися у Джорджа Харрелла. І креативний художник запропонував зробити знімок в образі Орфея для однойменної опери Монтеверді.
Перекваліфікуватися Наварро не знадобилося, тому що він чудово провів переговори. Але фотографії залишилися, і актор показав їх своїй колезі та подрузі – Нормі Ширер (Norma Shearer). Норма мала проблему. Її чоловік продюсер Ірвінг Тальберг (Irving Grant Thalberg), прозваний “вундеркіндом Голлівуду” за свою здатність розпізнавати вдалі сценарії та зірковий потенціал акторів, ніяк не хотів включати Норму до акторського складу картини “Розлучення” (The Divorcee), яку MGM запускало у виробництво.
Норма Ширер в кіно мала імідж “сусідського дівчиська”, і складна роль Джеррі, однієї з головних героїнь фільму, дозволила б їй позбутися набридлого амплуа і продемонструвати свій драматичний потенціал. “Люба, я не думаю, що ця роль для тебе. Ти не сексуальна в ТАКОМУ сенсі”, – переконував дружину Ірвінг Тальберг. До речі, своєю кар’єрою Норма Ширер не була зобов’язана чоловіку-продюсеру, пара одружилася, коли актриса вже була зіркою, заробляла 5 тисяч доларів на тиждень і мала величезний будинок просто під легендарним знаком Hollywood.
Як зрозуміло, зірці цього було мало. Фотографії Наварро, зроблені Харреллом, вона знайшла дуже чуттєвими і вирушила до фотографа з проханням зняти її “сексуальною в ТАКОМУ сенсі”. Джордж Харрелл із поставленим завданням упорався, і Норма Ширер отримала бажану роль, а пізніше – “Оскар” за її виконання. А Ірвінг Тальберг запропонував автору чудових знімків дружини стати штатним фотографом MGM.
Спочатку Харрелл відмовився. Він був незалежним митцем, і його не надихала ідея працювати “на дядька”. Але наприкінці жовтня 1929 року впав фондовий ринок. Люди втрачали статки за одну ніч, біржові брокери у розпачі вистрибували з вікон. Це був початок Великої депресії. І Панчо переконала друга погодитись на цю роботу.
Фотограф, якого називали “Рембрандтом Голлівуду”, використовував для освітлення самостійно виготовлений прилад – потужну лампу, яка закріплювалася, як підвісний мікрофон, підсвічуючи вилиці та створюючи виразні тіні на обличчі. Харрелл говорив: “Найголовніше завдання в освітленні для мене – це працювати з тінями замість того, щоб заповнювати обличчя світлом”. Легендарний майстер продовжував працювати майже до кінця життя. Обкладинку для альбому Queen “The Works” він знімав у 80-річному віці!
Фото надані авторкою