Якби Бела Кадар (Béla Kádár) народився у другій половині ХІХ століття у якомусь із численних центральноєвропейських єврейських містечок, його доля напевно була б вирішена наперед.
Сім’я хлопчика була такою бідною, що його робота помічником токаря з 11 років вважалася великим успіхом. Але Бела Кадар народився у Будапешті, другий імперської столиці періоду розквіту Австро-Угорщини. Місто вирувало, будувалося, реновувалося. Зміни та дизайн епохи модерну так надихали молодого єврейського хлопця, що у 20 років він вирушив подорожувати Європою. Пішки.
Бела вільно говорив німецькою, тому в першу чергу він відвідав Німеччину. Та й географічно цей напрямок – найближчий. Мюнхен і Берлін вразили його, але головним було те, що в Баварії мандрівник майже випадково потрапив у безоплатну художню школу. Це визначило його долю.
У кожному великому місті, куди добирався уродженець Будапешта, він вивчав не лише пам’ятки, а й освітні можливості. У Парижі він також знайшов безкоштовні класи та повернувся додому з впевненістю у своєму покликанні.
У 1899 році Бела Кадар вступив до Будапештської школи промислового малюнка. У 1900-х його малюнки та пастелі стали виставлятися на різних виставках, а у 1911-му він навіть отримав державну стипендію, що дозволила йому оселитися в артколонії недалеко від курортного та мальовничого містечка Сільнок.
Початок художньої кар’єри Кадар можна схарактеризувати як пошук шляху. Майже всі відомі арттечії початку XX століття впливали на його творчість, але в період Art Deco в угорського митця сформувався свій стиль. У 1920-х його картини експонувалися на найбільшому виставковому майданчику німецького сучасного мистецтва, галереї Der Sturm у Берліні. 1928-го він виставлявся у США, де мав великий успіх. У 1930-х картини Кадара продавалися в Tamás Galéria, наймоднішій галереї Будапешта, що розташовувалась на площу Іштвана Сечені.
Все змінила Друга Світова. Дружина та двоє синів художника стали жертвами Голокосту. Він не зміг відновитися після цієї втрати та помер на самоті та забутті у рідному місті. Соціалістичної Угорщини не потрібен був безідейний буржуазний живопис. Але ідеєю Бели Кадара, звісно, була краса і саме життя, напівпримарне чи напівпрозоре на його картинах. Таке ж тендітне, як у сучасному світі.
Фото надані авторкою