Ексклюзивно для сайту СТБ акторка серіалів «Кава з кардамоном» та «Обмежено придатні» Софія Бровко відверто розповіла про свою героїню Марію — волонтерку під час війни, найемоційніші моменти на знімальному майданчику та співпрацю з режисером Аркадієм Непиталюком. В інтерв’ю акторка також поділилася особистими історіями, власною мотивацією та акторськими мріями.

– Ваша героїня Марія — яка вона в серіалі і що для вас найцікавіше у цій ролі?

– Моя Марія — це ідеальне поєднання сили й ніжності. Вона виросла в хорошій, інтелігентній родині, в любові. З дитинства їй прищеплювали повагу до української культури.
Найцікавіше й найзворушливіше в цій ролі — те, що Марія готова робити все можливе й неможливе, аби допомогти своїй землі, яка дала їй життя. Їй по-справжньому болить, вона небайдужа до подій у країні — і це дуже відгукується мені особисто.

– З яким відчуттям ви виходили з кастингу «Обмежено придатних» і чи було передчуття, що вас затвердять?

– Вірити, звісно, дуже хотілося, хоча відчуття були суперечливі. Постаналіз завжди підказує, що щось можна було зробити інакше, краще.
Але в самому процесі я щиро насолоджувалася роботою з Аркадієм Непиталюком та Олександром Піскуновим. Живі парні проби — це для мене особливе задоволення. Коли є можливість пробувати сцену з різних боків, шукати, «побешкетувати» — це дуже цінно. У якийсь момент це вже не схоже на кастинг, де тебе оцінюють, а радше на репетицію й спільний творчий пошук.

– Ви зіграли Марію — дівчину, яка стала волонтеркою під час війни. Чи були у вас особисті історії або знайомі волонтери, які надихнули вас на створення образу Марії?

– Є люди, які надихали мене особисто. І зараз я також намагаюся робити свій, хай і невеличкий, внесок у нашу перемогу. У вільний від роботи час я займаюся виготовленням деталей для дронів.

– Які сцени у серіалі «Обмежено придатні» були для вас найемоційнішими чи найскладнішими під час зйомок?

– Однією з найемоційніших стала наша з Олександром Піскуновим парна сцена в домі його персонажа Дениса. Не хочу розкривати деталей — упевнена, глядачі зрозуміють, про що йдеться.
Загалом процес був у суцільному задоволенні: навіть нічні зйомки не відчувалися важкими. Зібралася така команда, що все проходило легко й весело. Це улюблена справа, і кожен підходив до неї з душею — формувався простір підтримки й довіри.

– Ви працювали у проєкті з багатьма талановитими акторами та під керівництвом Аркадія Непиталюка. Які поради чи уроки винесли з цієї співпраці?

– Мені дуже пощастило і з режисером, і з колегами, і з продакшеном. Усі — справжні професіонали, і в кожного я чомусь навчалася.
Найголовніше — вірити в себе й бути відкритою до того, що відбувається, до імпровізації. Починати «жити» в кадрі ще до команди «почали»: готуватися, але водночас бути в моменті — думати, бачити, чути партнера й грати із задоволенням. Багато чому навчила й однокадрова зйомка під керівництвом оператора Олександра Рощина.

– Якщо говорити про зйомки «Обмежено придатних», який курйозний момент на майданчику став для вас найяскравішим спогадом?

– У нас настільки крутий і веселий режисер, що майже все відбувалося з гумором. Жарти не припинялися ні на хвилину. Атмосфера була ідеальною для творчості.
Особливо веселими були спільні сцени застілля — цікаво було спостерігати, як кожен з акторів проявляється. Важко виокремити щось одне, але пригадую, як ми знімали сцену проходки Пироговом і постійно падали на льоду, сміючись. А ще — як Олександр Піскунов сам рвався виконувати трюк каскадера на мопеді в сцені, де я його «збиваю» машиною.

– Як вам здається, чому саме зараз українському глядачеві важливо бачити такі історії, як «Обмежено придатні»?

– Ми вже стільки плакали, що інколи нам залишається лише сміятися. І наша історія якраз допоможе трохи перемкнутися й розслабитися. Зараз це надзвичайно важливо. Нехай цей серіал стане своєрідною терапією для глядача.

– Чим для вас відрізнялася робота над «Кавою з кардамоном» і «Обмежено придатними»?

– Це абсолютно різні епохи, тому й спосіб існування був кардинально іншим. Але кожен із цих світів по-своєму прекрасний і безцінний для мене як для акторки.
У «Каві з кардамоном» — повне занурення в епоху з корсетами та кринолінами. А «Обмежено придатні» — це наше сьогодення: автомобілі замість карет і зручний одяг. До того ж ці історії по-різному знімалися технічно, хоча в обох проєктах оператором був чудовий Олександр Рощин.

– Уявімо зустріч Любки з «Кави з кардамоном» і Марії з «Обмежено придатних». Яку пораду вони дали б одна одній?

– Марія сказала б Любці: «Слухай, красуне, обирай себе. Годі страждати й бігати за хлопцем. Навіть якщо це Тарас Цимбалюк — воно того не варте й до добра не доведе. Сама ж бачиш». А Любка із захопленням просто підтримала б Марію в її цілях і бажаннях.

– Чи є у вас роль мрії, яку ви поки що нікому не озвучували?

– Хочу грати більше антагоністок — фатальних, неоднозначних, складних героїнь. І обов’язково — абсурдні комедії на кшталт «Великого Лебовські» чи «Що ми робимо в темряві».
Серед моїх улюблених режисерів — Квентін Тарантіно та Гай Річі.

– Які вистави за вашою участю ви б порадили подивитися глядачам?

– Запрошую на виставу «Егоїстки» зі зірковим складом першого сезону «Кави з кардамоном». Також стежте за афішею Театру Ветеранів і приходьте на виставу «Військова мама».

– Якщо б не акторство — яка професія?

– Колись я вступила до туристичного коледжу, хоча вже й не пам’ятаю, як точно називалася спеціальність. Але серце ще з дитячого садочка тягнулося до акторства. А якщо чесно — я можу бути ким завгодно.

– Три факти про себе, які майже ніхто не знає.

– Так-так-так… Про скелети в шафі поки промовчимо — ще не на часі.

Коли я навчалася в естрадно-цирковій академії на естрадному вокалі, моя викладачка Валентина Степова казала, що мій вокальний діапазон дозволяє розвивати кар’єру в академічному та оперному співі. Могла б співати навіть арію Цариці ночі — ех.

Першим інструментом, на якому я навчилася грати, була арфа. А в дитинстві я плутала слова «арфістка» та «аферистка».

І ще один факт: одного разу мені наснився віщий сон, який за пів року попередив про події, що мали статися. У тому сні, крізь сльози, я сказала собі, що попри біль зроблю все найкращим чином для себе. Так і сталося — ще за пів року я виконала обіцянку, дану самій собі.

Розмовляла Валерія Соловей