За 2 роки до смерті Павло Тичина написав невеличкий вірш «Я кличу тебе…». Його знайшли у паперах поета вже після смерті. Це були щемливі рядки про втрату коханої… У кліпі на нову пісню, що була написана на слова цього вірша, вокалістка українського гурту Фranko’ Катерина Стаценко постала в образі молодого Павла Тичини.
Перше трагічне кохання
У 1915-1916 роках декілька місяців молодий український поет Павло Тичина жив у селі Добрянка на Чернігівщині. У нього було сердечне захворювання, і друзі порадили П.Тичині жити на природі. Тут він зустрів тендітну дівчину – Наталку Коновал, родичку його київських знайомих. Між молодими людьми спалахнуло справжнє кохання: вони цілими днями були разом, гуляли, відкривали один одному душу. Ці великі почуття вилікували поета – хвороба, проти якої були безсилі лікарі, відступила. Але Наталка, навпаки, згасала – вона вже давно боролася з сухотами.
Коли П. Тичині потрібно було виїхати з Добрянки, вони домовились з Наталкою писати один одному і бачитись, але дуже скоро вона зникла. І більше Павло ніколи її не бачив. За кілька років родичі Наталки Коновал повідомили П.Тичину, що вона померла від сухот, і передали йому її останнього листа. Лист закінчувався словами: «Прощай. Вмираю. Люблю. Наталка».
У 1965 році Павло Тичина написав невеличкий вірш «Я кличу тебе…».
Спадщина великого поета
Зйомки більшої частини кліпу відбувались у Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини. Саме у цій квартирі «князь української поезії», як прозвали сучасники Павла Тичину, прожив останні роки життя, і написав свій вірш-спогад «Я кличу тебе…». Він грав на роялі, який і досі зберігається у музеї. Саме на ньому в образі молодого Павла Тичини грає Катерина Стаценко, акомпануючи собі під час виконання пісні. Відео у робочому кабінеті поета дуже щемливо передає атмосферу, в якій він перебував під час написання вірша, його настрій, спогади про перше трагічне кохання.
Чоловічий образ жінки
В створеному у кліпі образі поета усе відповідає 20-м рокам ХХ століття: зачіска, пенсне, одяг, капелюх и… вуса.
«В цьому образі мене не впізнала навіть рідна сестра Тетяна, що грає у нас в гурті на клавішах. А ще мене не впізнали голуби. Я три місяці ходила у парк їх годувати у звичайному одязі, і вони звикли злітатись до мене, сідали на руки. Але у день зйомок, коли я прийшла у парк як «чоловік», птахи не впізнали та боялися мене. Тому у кліпі зовсім небагато кадрів з голубами, хоча планувалось, що вони будуть одними з головних героїв відео», – ділиться Катерина Стаценко.
Чоловічий образ жінки дуже перегукується із сьогоденням і набуває символічного значення: під час війни українські жінки вимушено переймають на себе мужність і витримку, приховуючи власну крихкість. Дедалі частіше з’являються зізнання наших жінок про те, що вони не мають змоги виплакати свій біль – немає часу, немає внутрішнього дозволу, «не на часі». Але при цьому українки глибоко переживають втрату своїх коханих, чоловіків, синів; щодня живуть з тривогою за тих, хто боронить країну. Серед них і жіноча частина гурту Фranko’, адже гітарист гурту – Павло Шустряков – нині перебуває на фронті.
Чоловіча лірика у виконанні жінки
«Я написала музику на цей вірш ще у 2023 році. Але щоб створити пісню та це відео, був потрібний певний психологічний стан. У дитинстві я ходила в театральний гурток, і коли для вистави не вистачало хлопців, то в хлопців одягали дівчат. Зараз я відчуваю щось подібне: ми живемо, як у тому шкільному театральному гуртку. Я професійна актриса, але я ніколи не хотіла грати чоловіка. І не змогла б. Але зараз мені не треба грати. В образі Павла Тичини я виглядаю так, як почуваюся у теперішній час», – ділиться Катерина Стаценко.
Довідка:
Фranko’ – український гурт, який був створений у Запоріжжі у 2015 році. Жанр – романтичний рок, інді-рок, misique concrete. Усі пісні гурту авторські, українською мовою. Лідерка гурту – Катерина Стаценко, автор текстів та музики, режисер відеокліпів. З 2023 року музиканти мешкають у Києві.
На теперішній час гурт Фranko’ випустив 3 EP альбоми та декілька окремих синглів.
Гурт був учасником багатьох українських музичних фестивалів, таких як «Тарас Бульба», “Respublika”, «Схід-рок», «Рок Булава», «Khortitsia Freedom», «Файне місто», Фестиваль “Ї”, «Пікейні жилети», «Етнофест» та ін.