Імпровізатор

Культура: новини, враження, інтерв'ю

* Враження Музика

Пам’яті маестро Євгена Дергунова. Яскрава музика та цікаві спогади

22 січня – день пам’яті українського композитора, аранжувальника, джазового піаніста Євгена Дергунова (15 червня 1936 — 22 січня 2001).

Цього дня у столичній Національній філармонії виступав Київський квартет саксофоністів, з яким Євген Дергунов пропрацював близько 25 років: Юрій Василевич (саксофон-сопрано), Михайло Мимрик (саксофон-альт), Станіслав Нідзельський (саксофон-тенор), Роман Фотуйма (саксофон-баритон). У концерті також брали участь Тимур Полянський (фортепіано), Олег Пахомов (ударні інструменти) і саксофоніст Олександр Рукомойников. Були блискуче виконані легендарні твори світових джазових музикантів (Г. Міллера, Дж. Гершвіна, Ч. Коріа, Б. Жильберто тощо), а також композиції українських композиторів – Т. Полянського та дві п’єси Євгена Дергунова.

Музиканти грали так, що по тілу в ритм музиці (на другу долю) скакали мурашки. Колискова Гершвіна “Summertime” “качала” дуже енергійно – вам таке і не снилося, “Караван” Еллінгтона завантажився новими спеціями та пішов так, як ще ніколи не ходив! Неможливо було сидіти із серйозним обличчям, хотілося танцювати й підспівувати. І Юрій Василевич надав глядачам можливість виплеснути енергію – “Mambo No. 5” виконували всі. А під кінець концерту – аплодували стоячи. Після двох відділень запальної музики хотілося “біса”, але ведучий Олександр Рудько нагадав, що попереду у філармонії ще багато чудових концертів, зокрема й цього колективу.

У залі була присутня вдова Євгена Дергунова – Галина Макаренко-Дергунова (викладач школи Джазового та естрадного мистецтв, відповідальний секретар Всеукраїнської Асоціації естрадних і джазових оркестрів НВМС), яка поділилася з “Імпровізатором” спогадами про талановитого композитора.

– Скільки творів написав Євген Дергунов?

– Він писав твори для оркестрів, для вокалістів – і класичні, і естрадні. Якщо навскидь, як він казав, це десь близько двох тисяч. Працював із багатьма відомими музикантами: Катею Бужинською, Іриною Білик та іншими. Тамара Міансарова до своєї смерті надсилала мені диски з піснями, які він написав саме для неї. Основною любов’ю Євгена Дергунова в музиці був джаз. Його знаменита п’єса “Не обганяти” була навіть записана на платівку американським Thad Jones/Mel Lewis Orchestra. Її рідко хто виконує, бо вона технічно складна. Євген їздив до Америки та познайомився там із Лайзою Мінеллі: їй потрібен був концертмейстер, і вони чудово спрацювалися. Пропрацював там місяці три-чотири.

– Це була його єдина поїздка за кордон?

– Ні. Він багато їздив з оркестрами – де тільки не був! Але поїздка в Америку, на батьківщину джазу, була його мрією: походити по джаз-клубах, познайомитися з джазменами. Він повернувся щасливим. Євген написав дуже багато джазових творів, і я пропонувала все якось систематизувати, але він відмовився, сказав, що пише в задоволення і рутинною роботою займатися не хоче. Мене він до комп’ютера не допускав, і після його смерті все це впорядкувати виявилося проблематично. Те, що збереглося з оркестровок, я намагаюся просто дарувати музикантам. Багатство, яке він залишив, має звучати.

– І багато ще залишилося?

– Так, багато. Треба зайти в комп’ютер, а він старий. Якщо комусь із музикантів буде цікаво – я із задоволенням надам таку можливість. Він зробив багато обробок української народної музики. Твори Євгена Дергунова широко виконувалися за його життя і нашими, і зарубіжними музикантами. Звучать і зараз!

– А є такі, які ще ніде не звучали?

– Так. Є і роздруковані оркестровки, і написані від руки – у нього був каліграфічний почерк, багато ручної роботи. Хотілося б, щоб хтось узяв і перевів це в цифру. Сама я цього робити не вмію. Дуже багато залишилося авторських п’єс, які ніхто не виконував.

– Скільки часу Євгену Дергунову потрібно було на створення одного твору?

– Він був дуже продуктивною людиною: швидко робив аранжування, писав музику. Буквально протягом ночі міг написати величезну оркестровку з усіма партіями та робив це із задоволенням. Євген ніколи не гнався за великими грошима, йому подобалося швидко виконувати таку величезну роботу, а потім зателефонувати о сьомій ранку і приголомшити людину, для якої це писав, тим, що все вже готово. У нього був природний талант!

– Це ж дуже складно!

– Так, написати на 18-20 осіб оркестровку з усіма партіями – дуже складно. І все завжди було зроблено дуже грамотно. Євген робив складні аранжування, багато хто навіть скаржився, що це важко грати. А він казав: “Так! Ти хочеш грати фірмово – сиди вдосконалюйся та вчи свою партію!”. Навіть коли я просила його щось спростити для моїх учнів, він відмовлявся це робити. Завжди прагнув професійних висот.

Наталія Кряж