Дві дати цього серпня 2026 року є особливими. 13 серпня на території Софії Київської, всупереч війні та її прагненню знищити культурну ідентичність України, відкрився дев’ятий фестиваль Bouquet Kyiv Stage — «Озброєні красою». І саме в цей перший день прозвучав концерт-вшанування пам’яті співачки, TRIBUTE TO NAZGUL SHUKAEVA. 14 серпня, в день Медового Спасу, відзначаємо день народження Назгуль, і вперше — без неї.

Назгуль Шукаєва — унікальне явище української культури. Родом із Казахстану, вона обрала Україну своєю другою батьківщиною: тут її дім, сім’я, діти, друзі, творчі проєкти, волонтерські поїздки до Херсона, збір допомоги воїнам ЗСУ. Тут, в Україні, відбулися її унікальні проєкти, які вражають своєю багатовекторністю – від світових хітів популярної музики, блюзів і соулу, джазових імпровізацій з міжнародними та українськими командами і концертами в багатьох країнах світу, концертів класичних творів, духовних концертів – до надскладних партитур сучасних опер у співпраці з Opera Aperta. Вона була Алісою в Країні чудес у моноопері Святослава Луньова, виконувала численні твори Вікторії Польової, Олексія Ретинського, Алли Загайкевич. У парі з Олесею Здоровецькою — у кросжанровому проєкті Олени Леонової «Ця шалена дівчинка» (THAT CRAZED GIRL) на вірші Вільяма Батлера Єйтса, який звучав на 5 провідних фестивалях України, національному телебаченні і програмах радіо для англомовних країн світу.

В унікальній Lady Lazarus для голосу і фортепіано композиторки Людмили Юріної на вірші Сільвії Плат Назгуль зіграла життєву драму жінки, сягнувши величі моноопери. Її робочий голосовий діапазон був майже 5 октав. Її творчі перевтілення, пластика рухів та артистизм вражали якимось вогняним магічним натхненням, здатним переносити слухачів в інші мистецькі реальності. Онука шамана, вона отримала спеціальний дозвіл від казахських шаманів на виконання особливого типу горлового співу «кай», який традиційно був чоловічим привілеєм.

Вчилася диханню, технічним прийомам, енергетичній сутності і впливу, нескінченним голосовим ресурсам і тембральним знахідкам, від яких завмирало серце. Особливим культурним здобутком була світова традиція тенгріанства, яку ще називають «алтайським шаманізмом», «культом предків», — древній світогляд, філософія взаємодії людини з природою та етносом, яку Назгуль завдяки близьким сакральним традиціям горлового співу «кай» доносила до слухачів. Вона звучала як будь-які звуки природи: подихи вітру, щебет пташок, клекіт глибокої води, шурхотіння лісу, тремтливе сяяння зірок, священні вібрації тиші на вершинах Непалу і звуки глибин Всесвіту. Але це була не імітація, ні — акустична присутність повновимірного світу, який вона створювала голосом. Той, хто хоча б раз був на її концертах, виходив оновленим і світлим, сповненим гармонії і таємного відчуття щастя. Вона зцілювала голосом і вібраціями, ретельно вивчала ці впливи з наукової і сакральної точок зору.

Коли Назгуль пішла у засвіти, монахи Тибету спитали дозволу в родини – і відслужили за нею спеціальний обряд переходу… В це неможливо повірити, але вона встигла зробити близькими тисячі людей на планеті, в різних країнах, якими невтомно подорожувала. Назгуль виконувала твори українських сучасних академічних композиторів, але вона показала українцям неймовірної краси культуру Казахстану й Азії, зробивши цим мистецьким дарунком особисту присвяту! Вона відкрила нам культурні цінності своєї батьківщини так віртуозно і натхненно, що закохала в них мільйони сердець.

Особливо цікавим моментом були різноманітні імпровізації в її виконанні. До появи Назгуль в культурному полі України звучали інструментальні і вокальні імпровізації епохи бароко, джазові стандарти, їхні імпровізаційні канони тощо. Крім названих, Назгуль віднайшла свій, абсолютно інший вид імпровізацій, що базуються на законах розвитку енергетики живої природи, її темпоритмах, унікальних тембрах нетемперованих звуків, інтонаціях як з інших світів і свободі звучання. В моменти вокальних польотів, здавалось, вона розчинялась у просторі, і матеріальним залишався тільки її голос. Я пам’ятаю один із саундчеків Назгуль на фестивалі «Джаз Коктебель» у Чорноморську. Вона стояла на великій сцені, розгорнутій просто до моря, одна, без супроводу, без публіки на великому пляжі, і співала в мікрофон. Репліки-імпровізації летіли в небо, і раптом — це небо сповнилося чайками, які звідусіль мчали до неї з моря, а потім ще довго кружляли над сценою у хвилях її голосу. Фантастична картина…

Київ для Назгуль — це в першу чергу, і завжди, був унікальний «Букет» і Софійська Лавра. Організатори згадують: «Від першого Bouquet Kyiv Stage і до сьогодні Назгуль є невід’ємною частиною фестивалю. Вона виходила на сцену — і зал завмирав у передчутті. Здавалося, зараз станеться щось більше, ніж концерт: музика торкнеться тих глибин, до яких словами не дістатися, і кожен почує в ній щось своє. Яскрава, жива, відкрита, мудра і світла. Вільна. Вона жила самим диханням. Не підкоряла простір — давала йому звучати. Несла із собою відчуття безмежності, ніби за її плечима завжди був горизонт. У її співі було більше повітря, ніж слів».

Цьогорічний концерт-триб’ют її пам’яті був також ініційований фестивалем Bouquet Kyiv Stage, і очолила його композиторка і джазова піаністка Наталія Лебедєва: «Це мав бути блок, який представили б джазові музиканти. Я обрала тих, хто записував останній проєкт пісень з Назгуль вже під час війни, на студії «Комора», звукорежисер — Костянтин Костенко. Він багато зусиль доклав до запису. Відомий бас-гітарист Андрій Арнаутов був дотичний до аранжувань усіх композицій альбому, а я інструментувала три пісні з нього для фестивального складу, але нічого не змінюючи по суті. Мені важливо було зберегти їх характер. Вибір матеріалу був на мій смак, бо ці твори доволі цікаві, специфічні, автентичні. Я почула, що вони також гарно звучали б в інструментальному варіанті.

Музиканти, які брали участь — це гітарист Сергій Гризлов, Олексій Сагітов на тромбоні, я — на клавішних, Володимир Лазуткін — японська флейта шякухачі: як тільки почула — одразу захотіла його запросити, і дуже рада з ним співпрацювати — кльовий і натхненний. Це трубач Денніс Аду, спеціально запрошений мною для виступу, тому що вони з тромбоном склали таке прекрасне двоголосся! Нам важливо було отримати цю потужну енергетику — я в це вкладала особливий сенс. Мій постійний творчий партнер — Костянтин Іоненко на бас-гітарі. Саша Поляков, дуже цікавий сучасний виконавець на барабанах. Спонтанно та імпровізаційно до нас сьогодні доєднається Паша Галицький на перкусії. Прекрасний склад усіх сьогоднішніх музикантів, що грали в різних проєктах Назгуль!

Співпраця з Назгуль Шукаєвою: для мене це була дуже надихаюча історія! Важливо, що вона могла зібрати навколо себе людей з абсолютно різними смаками, музичним та естетичним бекграундом. І це створювало унікальність і креативну складову кожного проєкту. Триб’ют, на мій погляд, вийшов непересічним — Назгуль і досі надихає нас».

Спеціальний гість — Володимир Лазуткін / Un Ryu — японська флейта шякухачі:

«Для триб’юту обрані чотири композиції Назгуль Шукаєвої: перша Tuvan Internationale з проєкту Asia Tengri. Інші три композиції — в джазовому стилі, і це музика із записів Назгуль Шукаєвої, яких поки що немає в Ютубі. Наталія Лебедєва, організаторка проєкту, обіцяє з часом деякі оригінали надати для оприлюднення. Згідно із задумом, вокальна партія Назгуль передається різним інструментам, і в цьому є символічний момент — її музика продовжується, підхоплена прекрасними музикантами. Дуже професійний проєкт! Запросити мене до нього порадила композиторка Олена Леонова, з якою ми працювали до того в проєктах Назгуль». Вочевидь, голос японської шякухачі виявився в цьому випадку не просто екзотичним тембром, а чимось особливим, що вразило Наталю Лебедєву, досвідчену композиторку і джазову піаністку — як колись вразило і саму Назгуль!

За ідеєю триб’юту, голос шякухачі виконує особливу функцію. Він — образ живої і вічної природи всередині композиції Tuvan, що звучить як гімн; і моя імпровізація шякухачі — це голос предків і рідної землі Назгуль. У фінальних звуках Тенгрі повітря, сповнене густим тембром шякухачі, стихає… і стає зв’язкою між світами, молитвою в простір, щемким голосом переходу від минулого до майбутнього, між Tuvan Internationale Asia Tengri — до джазової частини триб’юту. Це тонка грань вібрацій на 10–15 секунд, сакральний простір дихання — і поступовий вхід до нього сучасних звучань джазової труби та решти інструментів. Надзвичайний момент. Символічний. За своєю суттю збігається з «Обон» (яп. お盆) — традиційним сімейним японським святом поминання духів предків, яке зазвичай триває саме в ці дати, з 13 по 15 або 16 серпня. Вважається, що в ці дні душі померлих повертаються до своїх живих родичів. Все не випадково!.. Життя пульсує. Далі хай летить Пташка, далі — і до часу.

Мені хотілося в кожен звук вкластися: і війна, і Назгуль, і молитва — все через звук висловити, серце своє покласти, прорізати простір. Учора під час концерту на кожному видиху, до останнього, хотілося, щоб було завершення з війною і до людей прийшов мир.

Кожен звук передає характер музиканта, але в шакухачі не приховаєшся нічим, бо бамбук порожній. Він передасть те, що є зараз насправді в людині. В цьому краса — і в цьому дзеркало. Начебто невеликий виступ, але все відбулося!..

Якщо композиції триб’юту, цей альбом зробити окремим професійним проєктом, то можна з ним і до Японії долетіти! Музика Назгуль Шукаєвої має сяяти і продовжувати свій рух, її треба нести у світ!»

Анна Архипова

Фото у заголовку: Тіна Грач