Тепер можу розказати і свої враження, і думки щодо цьогорічного «ОКО».
Звичайно, хвилювання через погоду, сирени, нерви щодо організації всього й величезна відповідальність за забезпечення і безпеку проведення масової події потребували багато віри, сил, безсонних ночей і валеріанки.
Я вимолила у Небесної канцелярії суху погоду і відносну безпеку на основний день 5-го, другий день показів пройшов під дощем і в наметах. У дуже камерній обстановці відчайдушних кінолюбів.
Шкода, що не змогли прийти багато людей, які боялися за свою безпеку. І майстри деякі відмовилися їхати, тому злетіло три заплановані локації. Так нас усіх шкода, що нам доводиться обирати між життям і безпекою. Який сюр! Який жах!
Та все одно людей було не менше, ніж минулого року на Відкритті загалом. Тільки сама подія — довша, місце — ширше, було багато локацій, активностей, і було якось просторо, спокійно і затишно.
У понеділок я прочитала про заборону проведення масових заходів на відкритому місці у Києві і зомліла. Ми буквально вскочили в останню можливість.
Як далі діяти — неясно. Але після спілкування з іншими колегами стає зрозумілим, що окрім Західної України, інших можливостей проведення масового заходу немає.
Або в Болграді, на Бессарабії нашій, тільки треба, щоб спростили перехід Паланки, аби забезпечити логістику гостям і учасникам.
Знаєте, коли я думаю про те, чи варте це все таких зусиль, я натрапляю на ваші відгуки і вдячність і розумію, що варте, що все недарма, що ми все зробили правильно. Ваше захоплення — наша найбільша нагорода!
Нам ніколи не було легко, але на 7-му році я особисто відчула, що в мене змінилося ставлення до труднощів. Я на багато що легше реагую, ніби звикаю до нашого тернистого шляху, і помітила, що більше покладаюся на долю, яка чомусь працює за законом — усе зло до добра.
Не виходить провести в Болграді? Ну, ок, проведемо в столиці. Це дало більше охоплення фесту і допомогло розказати столичанам про край, болгарську культуру і нашу місію.
Не маємо фінансів провести повноцінну тижневу едицію? Ок, тоді змінимо формат і проведемося без великих ресурсів, в економрежимі, аби нагадати про себе, побути разом, обійнятися душами і занурити людей в атмосферу дому.
Не виходить у одних зірок — ми згадали про Олега Скрипку, і ВВ були точним потраплянням у настрій. Ще досі підспівую і відчуваю тепло в серці від емоцій. Не назву ту зірку, але повірте, це був би геть інший вайб.
Тож усе на краще!
Колись, ще у 20-му році, перед першим “ОКО” — International Ethnographic Film Festival, мене спитала близька людина: «Навіщо ти це робиш? Що ти з цього маєш?» — просто вона знала, що я не просто не заробляю, а ще й вкладаю свої гроші у проєкт. Тоді я замислилася і відповіла щось про місію, поклик, який я не можу навіть самій собі пояснити, що це вище за якісь заробітки, і я роблю це не тому, що можу, а тому, що не можу не робити.
Я всі ці роки шукаю відповідь на це питання, і, здається, я її знайшла: я відчуваю щастя робити вас щасливими. Набагато приємніше робити добро, віддавати, ніж отримувати.
І якось усі в команді це так відчувають. Точно всі вмотивовані показати вам наш край через фільми, дискусії, майстер-класи, пісні та танці.
Тому я особисто хочу подякувати усім, хто був разом з нами, розділив і наш біль, і веселощі. Значить, усе недарма. Дякую всім, хто обіцяв приїхати в Болград, дай Боже, наступного року. Всім, хто приїхав цього разу з Болградщини, щоб зробити в Києві це свято. І всім партнерам, які понесли на своїх руках це дійство.
Кожного року ми фокусуємось на якійсь темі. Цього року «Дім» — недарма. Ця тема на часі, вона болить. І радію, що відтворили для вас атмосферу дому, де завжди ситно, затишно, комфортно і світло. А фільми на цю тему змусили переосмислити культ хати.
Тетяна Станєва, засновниця, ідейна натхненниця та генеральна директорка МЕКФ «ОКО»
Довідка:
5 та 6 вересня у Києві відбулися «Вихідні з ОКО» – особлива подія Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» (МЕКФ «ОКО»), що на два дні перетворила простір Поляни ВДНГ на великий гостинний дім. Це була частина Бессарабії у Києві – з автентичними традиціями, кінопоказами, музикою, танцями, гостиною та неймовірними людьми.
Кожен гість почувався як вдома і міг знайти щось своє: подивитися кіно, пригоститися за родинним столом, пройтися бессарабським ярмарком, власноруч зробити хліб, спробувати себе у виноробстві, познайомитися з народними традиціями, погратися з дітьми, сфотографуватися, поспілкуватися з чотирилапими мешканцями зони притулку та просто побути разом.
Однією з центральних подій «Вихідних з ОКО» стала панельна дискусія «Ми всі різні, але дім у нас один». На сцені зустрілися представники різних регіонів і культурних середовищ України – Півдня, Сходу, Закарпаття, Криму, а також представники українського кінематографа. Учасники говорили про нерівномірний доступ до культурного життя в різних регіонах, брак культурного продукту у віддалених громадах і про те, чому культура – це значно більше, ніж дозвілля. Окремо обговорили культурні передумови втрати та окупації територій, зокрема Криму й частини Сходу, феномен ментальної окупації та роль культури у боротьбі за уми й серця людей. Серед практичних пропозицій прозвучала ідея географічних квот у державній підтримці культури, щоб культурні проєкти розвивалися не лише у великих центрах, а й там, де вони особливо потрібні.
Музичну частину «Вихідних з ОКО» відкрила співачка Тетяна Шилова. Особливим подарунком для гостей стали виступи колективів із Бессарабії – народного ансамблю пісні та танцю «Ізвор» і танцювальної групи «Маргаритки» під керівництвом Євгенії Шлопак. Також нікого не залишив байдужим народний оркестр «Чийшій» на чолі з Петром Мінковським та вокальної групи «Чийшійка» під керівництвом Олени Бурукової. На сцені виступив гурт «Гуляйгород» – давні друзі фестивалю «ОКО», які були з ним ще з першого року. А фінальним музичним акордом став виступ Олега Скрипки та гурту «Воплі Відоплясова».
«Вихідні з ОКО» були не лише про культуру, традиції та спільне дозвілля. Одним із важливих моментів дня став благодійний аукціон на підтримку 88-ї окремої бригади морської піхоти. Серед лотів були шеврони, сухий пайок, тубуси, набір мерчу «ОКО» та прапор 88-го батальйону, підписаний його бійцями. У результаті під час аукціону вдалося зібрати 315 500 гривень на комплектуючі для БПЛА та наземних роботизованих комплексів для 88-ї окремої бригади морської піхоти.