У Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбувся спеціальний показ документального фільму власного виробництва ДП «Мультимедіа платформа іномовлення України» «Час збирати каміння». Історію про повернення українського голосу та української ідентичності в пам’ять про тих, хто звільняв світ від нацизму, переглянули представники  дипломатичних місій і креатив6ної спільноти, політики, історики, культурні діячі, громадські активісти.

У фільмі представлено історії українців, які воювали проти нацизму в Русі Опору Італії та Франції, у лавах Іноземного легіону французької армії, а також були серед тих, кого відправили на примусові роботи до цих країн, і пам’ять про кого привласнює Росія. Серед них Георгій Ліпницький, Микола Буянов, Василь Порик, Олександр Накорчемний, Петро Білобран.

«Для мене наш фільм про справедливість. З одного боку, є мільйони українських героїв і українських жертв цієї війни. З іншого – це долі конкретних людей, історії яких є у нашому фільмі. Сьогодні в цій залі є прямі нащадки тих, хто воював за вільну Європу, і хто сьогодні воює на фронті за вільну Україну. А їхні рідні в західному історичному просторі, в рядках книг, у написах на меморіалах і пам’ятних знаках досі позначаються як росіяни. І Росія не соромиться, використовує, і буде далі використовувати їхні подвиги для своїх інтересів. І вони будуть це робить доти, доки не отримають відсіч. Тож наша задача – повертати всіма доступним способам правду, давати нашим героя голос, відновлювати правду і справедливість», – наголосила генеральна директорка ДП «МПІУ», креативна продюсерка фільму Юлія Бін.

Фільм знято у формі уроку історії для учнів однієї зі шкіл на Хмельниччині, який проводить педагог, доктор філософії Юрій Клімчук. Понад десять років проводить дослідження участі боротьби українців  з нацизмом, зокрема в європейському Русі Опору.

«Боротьба за пам’ять — не лише про минуле, але і про майбутнє. Адже Росія продовжує війну проти України, і водночас — війну проти пам’яті. Намагається стерти або переписати український внесок у спільну світову історію. У фільми ми назвали лише кілька імен. Насправді їх багато. Це історія мільйонів українців. І потрібно встигнути зафіксувати цю історію, повернути ці імена Україні. У фільму дуже вдала назва «Час збирати каміння». Для мене це те каміння, з якого ми зможемо збудувати міцну історичну стіну, об яку «русській мір» зрештою спіткнеться», – говорить Юрій Клімчук.

Команда фільму проїхала тисячі кілометрів, працювала в архівах і музейних збірках, відвідувала меморіальні місця Італії, Франції, України, місця подвигу наших співвітчизників, ходила площами і вулицями, названими на їхню честь. Через родинні спогади, архівні фото і документи, музейні колекції, місця пам’яті, дослідження в Італії, Франції та Україні автори стрічки відновлюють їхню українську ідентичність, показують   український внесок у перемогу над нацизмом та масштаб російської маніпуляції,  утверджують право українців на власну історію.

«Сьогодні, у час, коли Росія прагне знищити українську державність, ми водночас зіштовхуємося з тим, що нас вбивають не тільки російські ракети, а й російська пропаганда, яка активно заходить на поле пам’яті, на історичне поле і намагається стерти українців також в історичному контексті, зокрема в питанні Другої світової війни. Ідея фільму, очевидно, народилася як певний опір, протистояння російським наративам.  І для мене дуже важливо, що у її реалізації ми зустріли багато ентузіастів і з української діаспори, і з місцевих громад, які вже ведуть цю роботу, і які дуже нам допомогли і підтримали. Працюючи над фільмом, ми зіштовхнулись з величезною кількістю матеріалу, але найголовніше – на нашому шляху нам трапились надзвичайні люди»,  – сказав режисер фільму Андрій Ступак.

У роботі над фільмом творчій команді ДП «МПІУ» допомагали представники української діаспори, українські й іноземні науковці, музейники, дослідники та нащадки героїв. Зокрема, історії українців, пам’ять про яких десятиліттями привласнювала Росія, у фільмі допомагають відновити голова асоціації ADVULE (Асоціації нащадків українських добровольців Іноземного легіону під час Другої світової війни – ред.) Аннік Білобран-Кармазин, французький дослідник історії Габріель Колінн; президентка Української діаспори Мантови Іванна Дячишин; українська історикиня Тетяна Пастушенко;  віце-президентка Асоціації Україна-Італія “Lilea”(Флоренція) Надія Семеген;  головна зберігачка фондів Хмельницького обласного краєзнавчого музею Марина Горанська; мер міста Каврилья Леонардо Дель’Інноченті о Санні; мер міста Гонзага (2009-2019) Клаудіо Терці та ін. Спогадами про батька, Георгія Лірницького, поділилась його донька, Тамара Горецька. Про Олександра Некорчемного розповів його племінник Олександр Шетілов.

Значну підтримку у зйомках фільму команді іномовлення надав Національний музей історії України у Другій світовій війні. Під час презентації стрічки, заступник генерального директора з наукової та фондової роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні Дмитро Гайнетдінов зауважив, що тривалий час  українська історія перебувала в полоні радянських і російських міфів, але заарз світ починає бачити і усвідомлювати їхню брехливість.

«Сьогодні ми так чи інакше дивимося на події Другої світової війни через призму сучасної війни, а інколи шукаємо відповіді на сьогоднішні питання в подіях минулого. Але за певним парадоксом, через ці дві призму ми бачимо історію набагато чіткішою, адже ми усвідомлюємо, що зараз теж українці зіштовхнулися із абсолютним злом, яке потрібно перемогти», – розповів Дмитро Гайнетдінов.

Завершує фільм щемна розповідь про бійця Інтернаціонального легіону ЗСУ, француза  Андреаса Галлоцці. Він загинув у лютому 2023 року на Донбасі. Йому було 22 роки. Однією з героїнь фільму стала мама героя –  Едіт Галлоцці, яка поділилась спогадами про сина і прочитала рядки з його останнього листа.

«Війна — це прокляття людей. Я не поїхав туди, щоб померти. Як я завжди повторював, цього разу я не зміг залишитися в кріслі, злитися перед телевізором. Цього разу я нарешті зміг мати вплив, навіть мінімальний, на цю несправедливість, тоді як сильні світу цього воліють дивитися здалеку, приймаючи катастрофічні рішення. Я завжди хотів боротися за те, що мені здавалося правильним. Я нарешті це зробив, і вперше в житті я нарешті пишаюся собою і своєю роботою…», – написав Андреас за десять днів до загибелі.

Стрічка викликала надзвичайно тепле та емоційне сприйняття серед гостей показу. Після перегляду фільму багато глядачів висловили слова щирої подяки за те, що команда фільму зафіксувала правду і для нащадків наших героїв, і для всіх українців, і для світу. Відповідаючи на запитання глядачів, чому іномовлення взялось за таку тему, генеральна директорка ДП «МПІУ» зауважила, що цей проєкт — не про минуле. Він про те, як історія продовжує впливати на сьогодення, на сприйняття України у світі та на нашу здатність говорити власним голосом. «Пам’ять про Другу світову є одним із фундаментів європейської ідентичності. І тема фільму важлива не лише для українців, а й для наших партнерів та іноземних аудиторій.  Місія іномовлення  — розповідати світу про Україну. Правда про участь українців у Другій світовій війні, їхній внесок в боротьбу з нацизмом десятиліттям залишалась викривленою у світовій історіографії, в міжнародному інформаційному просторі і в масовому сприйнятті різних міжнародних аудиторій. Поняття «радянський» за кордоном автоматично означало «російський», а участь українців, як і інших народів – замовчувалась або спотворювалась», – розповіла Юлія Бін.

Фільм «Час збирати каміння» є початком масштабного документального проєкту, який став одним з переможців ініціативи Президента України Володимира Зеленського «Тисячовесна». Наступні епізоди будуть присвячені долям українців у Норвегії, Польщі, Чехії та Німеччині.

За матеріалами каналу “Дім”