Чи багато ви знаєте про Коблеве? У когось ця назва одразу асоціюється з винно-коньячною продукцією, хтось згадає про неї як про зону відпочинку. І мало хто знає, що ця мальовнича місцевість з унікальним кліматом, водою і рослинністю – справжня жива лікарня.

Трохи історії

Село Коблеве веде свою історію з російсько-турецької війни, коли було створено перший перевалковий пункт для допомоги пораненим і відпочинку коней. З 1788 року ця територія почала потихеньку розвиватися, збільшилася кількість населення, і люди звернулися до керівництва Одеси, щоб їм допомогли побудувати церкву. Спочатку було зведено дерев’яну церкву, освячену в день Святої Трійці, яка отримала її назву. І село тоді було названо Троїцьким. 1792 року за успішне завершення Турецької кампанії і відмінну службу російському військовому шотландського походження Хомі (Томасу) Коблі Катерина II подарувала землі на лівому березі Тилігульського лиману. На честь нього село перейменували на Коблеве. Церкву з часом перебудували на кам’яну. За радянських часів релігійний храм, як і багато інших на той час, було переобладнано на клуб. І коли, нарешті, 1993 року Україна здобула незалежність, з’явилася релігійна громада, яка попросила повернути приміщення вірянам. Церква запрацювала за своїм прямим призначенням, а от клуб у Коблевому так і не відродився. І у місцевих жителів є величезне бажання побудувати навіть не просто будинок культури, а центр дозвілля і розвитку особистості.

Цілюща земля та вода

Ще за радянських часів на цій території було заплановано будівництво лікарні, коли вчені виявили, що місцева грязь за цілющими властивостями перевершує знамениті грязі Мертвого моря. Союз розпався, а прекрасна ідея, на жаль, так і не була втілена в життя.

Але не тільки цілющі грязі є багатством цієї землі. Тилігульський лиман (довжина 70 км, найбільша глибина – приблизно 16 м) є найчистішим на території України. Поблизу нього немає жодних промислових підприємств, він розташований в оточенні величезного ландшафтного парку. І його історія теж цікава. Спочатку лиман був… річкою, що впадає в Чорне море. Це була прісноводна і самодостатня водотока з достатньою кількістю приток. Історичні нариси говорять про те, що в ньому водилися навіть осетрові риби! Але під впливом кліматичних змін і втручання людей, які облаштували сільськогосподарські угіддя навколо лиману, кількість вливання прісної води в нього сильно зменшилася. Лиман став висихати, зникати. Це було ще в 1950-60-х роках. І люди прийняли рішення з’єднати лиман із морем. Було прорито канал, внаслідок чого лиман став солоним, у нього увійшло багато морської риби (прісноводна, на жаль, тоді вже не збереглася). Нині рівень води нормалізувався, лиман зажив своїм унікальним життям. На ньому утворилися острови, на яких оселяються птахи – цілими зграями – зокрема рідкісні, занесені до Червоної книги. До речі, назва у лиману турецька. Тилігул у перекладі означає “Буйне озеро”. Тут дуже сильна роза вітрів. З цієї причини на березі лиману відкрито школу кайтсерфінгу – цим спортсменам важливо, щоб вітер дув постійно.

Вдале поєднання величезного ландшафтного парку, соснового лісу, морського узбережжя обумовлює потужний лікувальний ефект. За словами місцевих жителів, коли оголошують карантин, сільські школи в цьому районі не зачиняються – діти тут майже не хворіють.

До середини вересня на природних лиманських косах розміщують намети туристи – любителі відпочинку якомога далі від міського галасу. Їх приваблює чиста вода, тиша, майже незаймана природа. І, до речі, вода в лимані влітку завжди тепла, на відміну від моря, температура якого залежить від вітру та течій.

Екофестиваль

У 2018 році село Коблеве відзначило 230 річницю. До цієї події був прилучений важливий захід – перший Міжнародний Екологічний фестиваль. Фестиваль було організовано товариством “Агенція місцевого розвитку Коблівської об’єднаної громади”. Це неприбуткова організація, яка здійснює вагомий внесок у стале зростання добробуту Коблівської об’єднаної територіальної громади на засадах державно-приватного партнерства та соціальної відповідальності, а також впроваджує найкращі практики інструментів сталого розвитку.

Свято розпочалося з велопробігу, учасники якого фінішували на березі Тилігульського лиману, де і розташовувалася фестивальна територія. На фестивалі було представлено товари місцевого виробництва: вишиванки; картини, написані олією, вишиті хрестиком і бісером; продукти бджільництва; кераміка; аксесуари, створені місцевими умільцями. Наприклад, приватна організація “Алея майстрів” представляла продукцію ручної роботи: краватки-метелики, значки, хустинки, шпильки, дитячі бантики, пов’язки, сумки, мило ручної роботи, вироби з глини, дерева, шкіри, прикраси з каменів, іграшки. Були майстри, які робили аквагрим, мехенді. Що важливо і гідно поваги: частину грошей з продажів “Алея майстрів” постійно віддає на благодійність – і в миколаївський дитячий будинок, і на допомогу конкретним людям.

Для дітей було облаштовано майданчик із гірками та батутами, створено фотозони, проведено майстер-класи з виготовлення виробів із глини. Працювали пункти харчування з різноманітною і дуже смачною їжею та ароматними місцевими напоями. Ну і, звісно ж, було обладнано сцену, на якій цілий день тривав концерт. На фестивалі не було артистів із гучними іменами, але це не зробило концерт менш цікавим. Були залучені талановиті жителі з найближчих сіл – творчі колективи, діти й дорослі, яким було що показати. Природно багатий край народжує і талановитих людей. Найцікавіше, що багато хто з виступачів навіть ніде не навчався! І деякі з них виявилися неймовірно талановитими. Наприклад, справжній самородок – Анастасія Поліщук, яка приголомшливо виконала пісню з репертуару Вітні Г’юстон. Дівчина не має музичної освіти, але її виконання звучало професійно – природна постановка її музичного апарату дозволяє їй співати чисто, її бажання цим займатися робить її артистичною, справжньою, неймовірно душевною! І це дуже показово – у глибинці, де практично немає центрів мистецтв, люди хочуть розвиватися, прагнуть культури, знаходять можливості десь виступати, якось себе проявляти, дивитися на інших, спілкуватися, переймати чужий досвід. І дуже важливо, що місцеві органи управління підтримують їх у цьому прагненні.

Родзинкою фестивалю стали показові виступи повітряних зміїв. Цього року в заході брали участь 10 країн: Швейцарія, Нідерланди, Італія, Бразилія, Німеччина, Польща, Болгарія, Туреччина, Індія, Естонія. З точки зору локації, зручної для запуску повітряних зміїв, у Коблевому – ідеальні умови. У цьому місці є вітер, який дме постійно, і ще один плюс – близькість до населених пунктів, що спрощує облаштування інфраструктури. До речі, наступного року плануються вже змагання із запуску повітряних зміїв. Це дуже видовищний захід. Самі по собі змії відрізняються один від одного і за розмірами, і за конструкцією, і що найцікавіше – вони створюються руками самих учасників. А змагання проходять у номінаціях: найшвидший, найдовший хвіст, найцікавіша конструкція.

Про майбутнє

“Агенція місцевого розвитку Коблівської об’єднаної громади” опікується нагальними питаннями благоустрою та розвитку рідного краю. Однією з нагальних є завдання розвитку соціального туризму, зокрема створення безбар’єрного середовища для туризму та відпочинку людей з обмеженими можливостями. Агентство співпрацює з іноземними партнерами, і підхід до всіх питань європейський. Уже розроблено унікальну трирічну програму дій з екологічним блоком.

Володимир Киливник (представник агенції): “На чому хоче піднятися Коблеве? По-перше, це туризм. По-друге, поєднання сільськогосподарського потенціалу і туризму. Що це означає? Сьогодні вирощене в цьому районі зерно забирають і відвозять. Але можна із зерна зробити борошно, борошняні вироби та продати їх базам відпочинку, а надлишки можна відправити на експорт. Ми хочемо зробити центр культури вина такий самий, як Шабо, і стати частиною винного туру Європи. Ми казково багата країна, але не вміємо об’єднуватися. Необхідно, щоб одна громада працювала з іншою. Наприклад, ми взимку – до Чернівців, а вони влітку – до нас. Усе, що є в громаді, має бути задіяно. А зараз із вересня по червень включно наш берег простоює – 50 тисяч ліжок! Діяльність усієї курортної зони (це не тільки Коблеве) дуже коротка. Одне з важливих завдань цього фестивалю – звернути увагу людей на те, що курортний сезон може бути розпочато набагато раніше”.

Насправді вже на початку травня погодні умови в цих місцях чудові, море тепле, повітря наповнене цілющими ароматами квітучих трав. Бази відпочинку – на будь-який смак і гаманець. Багато торгових точок, прекрасно обладнані сучасні концертно-танцювальні майданчики. І в будь-який час – безкоштовні пляжі!

“Наразі ухвалено рішення про проєктування і майбутнє будівництво переривчастих хвилеломів з метою утворення нових пляжів, продовжив Володимир. – Така технологія є і в Ізраїлі, і в Італії. Також ми хочемо організувати ще один в’їзд і розширити дорогу із села в зону відпочинку. Ми хочемо зробити музей природи, створити адміністративний центр (що означає, що будуть нові робочі місця), створити екологічні стежки та впорядкувати лінію лиману. Наш Міжнародний Екофестиваль підтримало Міністерство екології України. І він буде розширюватися. Плануються конференції, на яких порушуватимуться питання енергоефективних технологій, утилізації сміття, очисних споруд тощо. Тут у нас дуже зручна територія: незаймані мільйонні запаси лікувальної грязі, національний парк, море. Величезний клин землі, талановиті люди, транзит – все є”.

І, нарешті, крім екофестивалю, керівництво задумало ще один сюрприз: Фестиваль тилігульського бичка, пива і чорноморської тараньки. Як вам ідея?

Наталія Кряж

Фото автора