Франц-Йосиф був настільки консервативним, що категорично відмовився телефонізувати свої резиденції. При цьому Відень, столиця його імперії, був одним із найпрогресивніших європейських міст, у якому в епоху модернізму значну роль стали відігравати жінки. Письменниця та господиня найвідомішого літературного салону Берта Цукеркандль, композиторка Альма Малер, галеристка Емма Бахер, художниці Мілева Роллер та Хелена Функе, скульпторка Тереза Рис, дизайнерка Емілія Фльоге, педагогиня-новаторка Євгенія Шварцвальд створювали нову реальність старого Відня. До цих блискучих представниць інтелектуального авангарду належить і Дора Калмус (Dora Kallmus).

Народжена в освіченій єврейській буржуазній родині, Дора кинула виклик усім очікуванням від молодої жінки її класу. Замість вийти заміж, народити дітей і, можливо, зайнятися стимулюючим хобі, вона взяла собі ім’я Мадам д’Ора (Madame D’Ora) і розпочала неймовірно успішну кар’єру фотографа.

У 1905 році 24-річна дівчина стала першою представницею прекрасної статі, прийнятою на курси Graphische Lehr-und Versuchsanstalt, де вивчають фотографію. Наступна жінка з’явилася на курсах лише у 1908 році і, напевно, її надихнули успіхи Дори Калмус. На той час віденська “піонерка” фотографії стала членкинею Асоціації австрійських фотографів та відкрила власне ательє.

Зрозуміло, що на початку ХХ століття фотографія була чоловічим царством. І щоб позбавити сумнівів потенційних клієнтів, батько власниці залучив в ательє першого з них – Густава Клімта. Справи у Дори пішли так успішно, що згодом вона відкрила другу студію у Карлових Варах, і третю – у Парижі.

Калмус була знаменитою “світською левицею”, яка використовувала свою близькість до аристократії, моди, театральної та артистичної богеми як величезну професійну перевагу. Більшість клієнтів приходили в модне ательє за гарною гламурною фотографією, і, безумовно, господиня та художниця була їм рада, але з ще більшим ентузіазмом вона працювала з моделями, готовими експериментувати. Деякі її експерименти FB не оцінить, тому, уникаючи чергового бану, в галереї наводжу лише естетично прийнятні для “спільноти” роботи.

1930-ті роки Мадам д’Ора провела переважно у Парижі, там її й застала війна. Весь час окупації фотографка ховалася в одному з католицьких монастирів і нічого не знала про долю близьких. Майже всі члени її сім’ї загинули в концентраційному таборі Chełmno. Але, глибоко вражена особистими втратами, 65-річна фотографка продовжила свою кар’єру після Другої Світової.

Хоча вона вже не мала елегантної студії в Парижі, міцні зв’язки Мадам д’Ори з заможними клієнтами зберігалися, і багато з них поверталися до неї. Приймаючи замовлення на портрети, переважно для фінансової стабільності, вона також просувалася в нових напрямках. У 1948 році на замовлення ООН Калмус створила серію фотографій у таборах переміщених осіб (біженців).

Початок 1950-х Дора присвятила проекту, який назвала “моєю великою фінальною роботою”. Вона відвідала безліч скотобоєн у Парижі, де в елегантному костюмі і капелюсі серед калюж крові і передсмертних криків фотографувала туші тварин. Остаточно відмовитися від зйомок Дора Калмус змушена була після того, як потрапила до автокатастрофи. Уродженка Відня вирішила повернутися до рідного міста, тим більше, що австрійський уряд повернув їй будинок, який її батьки продали за безцінь під тиском нацистів.

У 1958 році з нагоди останньої прижиттєвої виставки фотографки Жан Кокто прокоментував її багатогранність : “Мадам д’Ора, що обдувається крилом генія, бродить у лабіринті, чий Мінотавр йде від сестер Доллі до жахливого бестіарію скотобоєнь, де ця нестаріюча жінка, більш прониклива, ніж будь-яка молода людина, жестом усуває вбивць і встановлює замість них свою камеру перед щоденним жертвопринесенням нашого кровожерного культу”.

Gerda Griffon