Популярною нині книгою Тари Шустер “Купи собі той довбаний букет” нагадано.

Дійсно смішно виглядає, коли деякі сучасні чоловіки поводяться щодо жінок як дівчата. А від жінки очікують поведінки чоловіка. Тобто розраховують, що жінка сама буде перша йому дзвонити/писати, сама ініціює побачення, сама його організує, сама до нього приїде, куди йому зручно, або зразу ж сходу дозволить приїхати у свій приватний простір. Сама до нього в ліжко вкладеться. Сама підтримуватиме спілкування. Сама ініціюватиме розвиток стосунків… Хоча який до біса розвиток і яких стосунків? Тих що в неї тільки в голові. Або тих, що в нього в фантазії ідеальної мамки для вічного дитя, з додатковою функцією сексу. А з нього достатньо натякнути на романтику, при чому опосередковано й на широку аудиторію. Щоб одночасно піймати ще декількох наївних лохушок на гачок. Оці всі чоловічі “Зачепи мене”, “Здивуй мене”, “Доведи мені”, “Я тобі не папік запрошувати на побачення”. Дуже жалюгідно.

А найголовніше, абсолютно незрозуміло, нахіба він такий треба? Лінивий та жадібний, щоб жінка за двох усе тягла? А знаєте, чим це завжди закінчується? Коли ви одночасно й жінка, й чоловік для цього балакучого клоуна? Вашою виснаженістю та комплексами. Бо лінивий ще з пелюшок звик керувати мамою через емоції. Ось тут ви “погана”, бо недостатньо до нього лагідна й добра, недостатньо терпляча й м’яка (бо “жінка мусить бути доброю, це її обов’язок – все терпіти й залагоджувати”). Ось тут забагато хочеш, коли кажеш про повноцінне побачення, не в ліжку, й не в лісі. А ось тут взагалі меркантильна сука, бо розраховуєш на якусь допомогу чи турботу! Прямо диву даюся, наскільки деградують окремі екземпляри. Хоча так із першого погляду й не скажеш, що він неадекват. Наче й з роботою хорошою, і качається, і хобі має. І, може, навіть мамі помагає. Але отакий мішок без ручки. Який можна хіба що копнути.

Олена Єгорушкіна, літературознавиця, арткритикиня, експертка з мистецтва, кураторка проєкту UKRAINE wARTime