Назва фільму «Бліц» британського режисера Стіва Макквіна – це назва операції німецької авіації, яка бомбила під час Другої світової війни англійські міста.
Щоб уберегти дітей від небезпеки, багато жителів Лондона відправили їх у провінцію. Така ситуація мені нагадала фільм «Дитячий потяг». Але все-таки це абсолютно різні історії. У «Бліц» дев’ятирічний Джордж – улюблена дитина, з якої мама не намагається зробити дорослого. І вона, і дідусь дуже люблять хлопчика. Сім’я вчить його бути сильним, адже темношкірій дитині нелегко серед його однолітків-європейців. Він уміє відповісти кривдникам і здатен швидко ухвалювати рішення в надзвичайних ситуаціях.
І, вже сидячи в поїзді, який везе дітей подалі від ворожих бомб, Джордж вирішує повернутися назад. Шлях додому складний, на очах дитини відбуваються і низькі, і благородні вчинки. Але хлопчик сміливий, винахідливий і вміє відокремлювати добро від зла. Йому не страшні труднощі – він точно знає, що вдома його люблять, а з такою впевненістю можна подолати будь-які перешкоди. Напевно, цей фільм корисно буде подивитися майбутнім мамам, та й взагалі батькам, які зазнають труднощів у вихованні дітей. Тут є дуже правильна думка: дитина, яка росте в любові та підтримці, стає сильною особистістю, здатною зрозуміти та підтримати інших.
Фільм побудований на контрастах. Щасливі фрагменти перемежовуються з моментами відчаю, цинізм і співчуття дивляться в очі один одному. Часом згадується прислів’я «Кому війна, а кому – мати рідна». Є й те, що нагадує наші сьогоденні обставини, коли ворог намагається внести розлад у суспільство. Я навіть процитую звернення темношкірого лондонського поліцейського до співгромадян, які з презирством ставилися до людей іншої національності: «Ми рівні громадяни цієї країни, незалежно від того, подобається вам це чи ні. Саме так робить Гітлер, розділяючи людей і раси. Ми зараз перебуваємо в стані війни і всі разом повинні робити все можливе, щоб вистояти, триматися на висоті і ставитися один до одного зі співчуттям і повагою».
У стрічці висвітлено й інші важливі моменти, як, наприклад, вирішення проблем безпеки. Лондонці не тільки чинять опір противнику, зібравши всі сили на оборонні роботи, а й борються з власною владою за право ховатися від обстрілів у метро.
Для мене приводом для перегляду стрічки про війну цього разу стало те, що в ній грає чудова актриса Сірша Ронан – не знаю, яка роль їй не до снаги. Вона скрізь різна, кіно з її участю, мені здається, не може бути поганим. Фільм глибокий, цікавий, і ним хочеться поділитися. Рекомендую.
Наталія Кряж