Перебуваючи третій рік у країні, де йде війна, важко змусити себе дивитися кіно на військову тематику. Але, побачивши афішу фільму «Дитячий потяг», я все-таки зважилася. Було щось вабливе в цих різних поглядах – тривожному матері, яка усвідомлює, що відбувається, і готова на все, щоб врятувати свою дитину, і хлопчика, який точно знає, що в обіймах мами він під надійним захистом.

Італійська драма режисерки Крістіни Коменчіні (Cristina Comencini) «Дитячий потяг» – фільм, який не відпускає. Стрічка знята за однойменним романом Віоли Ардоне та заснована на воєнних реаліях Другої світової. У центрі уваги – операція з порятунку дітей, які перебували в найжахливіших умовах на півдні Італії. У той час країна, можна сказати, жила на контрасті. Різні регіони – різні умови життя, різні стосунки між людьми. І діти війни подорослішали раніше, ніж повинні були. Залишившись у ситуації, коли доводиться робити вибір самостійно, вони, як дикі кошенята, спочатку з величезною недовірою ставляться до чужих людей, які взяли на себе відповідальність за їхній порятунок.

Вражає акторська майстерність юних артистів. Про це замислюєшся вже після перегляду фільму, бо їхня гра настільки чудова, що здається – ти просто спостерігач за реаліті. І співпереживач, який не може відірватися від екрана і стримати сльози. Юному акторові Крістіану Червоне (Christian Cervone), який зіграв головну роль, я б вручила Оскара! Просто вражає, наскільки хлопчик, який живе в мирних європейських умовах, може зрозуміти, усвідомити, вжитися в ситуацію відвертого горя, ситуацію «на межі».

До того ж, у нього досить складна роль. Його герой, Амеріґо, не особливо замислюється над тим, що відбувається навколо, і не відчуває небезпеки, адже йому всього лише 8 років. Він гіперактивний і кмітливий, і від нього можна очікувати чого завгодно. А ще він талановитий, добрий і дуже хоче, щоб його любили. Мама, яка живе в злиднях і одна виховує сина, вважає, що йому вже час стати дорослим. У розпачі вона часто вигукує, що він – кара Божа. А потім Амеріґо потрапляє в дім іншої жінки – теж молодої і зневіреної. Тільки вона не розкриває своїх обіймів, як це робила мама.

У фільмі вдалий емоційний баланс. Є і смішні моменти, і напружені, і щемливо-зворушливі. Дуже актуальна тема, цікава історія з харизматичними героями, за кожного з яких переживаєш. Але він не залишає важкого посмаку. Він про кохання, про сім’ю, про мрію та про те, чого ми іноді не помічаємо. А треба б було.

Наталія Кряж