Спочатку була жаба. Майолікова жаба розміром із буханець хліба, яку Аня Стасенко та Слава Леонтьєв створили 25 років тому. Молодим художникам-графікам хотілося вигадати щось нове у керамічній скульптурі. Це була нова область та новий досвід, який надихнув харків’ян на нову форму та новий зміст. У всіх сенсах!

Продовжуючи експериментувати з матеріалами та образами, Слава з Анею прийшли до своєї унікальної скульптурної форми – потішних  маленьких звірят з порцеляни. У їхньому створенні є щось глибоко метафоричне. Береться шматок глини та завдяки поєднанню чоловічої та жіночої творчої енергії в нього вдихається життя. Адже справді скульптури Ані та Слави продовжують своє існування в іншому просторі, в іншому світі, в який вони несуть радість своєю присутністю.

В авторському (і сімейному) тандемі Слава виробляє тендітну порцелянову скульптуру безпосередньо, а Аня її розписує. Малюнки Ані – це фактично розповіді про різних героїв та події, що відбуваються з ними. Над кожним своїм твором автори працюють тижні, а то й місяці, тому сімейних домашніх світів, до яких потрапляють порцелянові шедеври, не так багато. Як правило, свої твори харківські художники виготовляють на замовлення. Але якщо якийсь новий образ з’являється спонтанно, тут же є охочий його “приручити”. Отже, зробити виставку своїх робіт – досить складне завдання для творчої команди. Лише одного разу у рідному місті вони зібрали в експозицію всі доступні скульптури, щоби порадувати харків’ян.

Але завдяки інтернету порадувати вдається величезну кількість шанувальників прекрасного. Ані та Славі пишуть з усього світу, як мінімум, щоб висловити захоплення їхнім талантом. Навіть читання коментарів у соцмережах під публікаціями з роботами митців приносить радість – розумієш, як багато є добрих щирих захоплених людей! Такими виявилися, зокрема, американці Брендан Белломо та Аньєла Сидорська. Вони буквально закохалися у незрівнянних порцелянових звірят, риб, комах, молюсків, земноводних та неземних представників фауни, побачивши їх онлайн, та запропонували українським авторам спільний анімаційний проєкт на основі їхніх образів.

На жаль, розробку проєкту перервала російська агресія у лютому 2022 року. Перебуваючи у Харкові, Аня та Слава опинилися в зоні обстрілів, у зоні небезпеки, у зоні стійкості, що вразила світ! Професійний кінематографіст Брендан, який постійно перебував на зв’язку і переживав за своїх партнерів і за всіх українців взагалі, коли зрозумів, що Слава та Аня вирішили залишитися у Харкові, обережно запропонував їм знімати те, що відбувається з ними та навколо, документувати.

Напевно, рішення залишатися вдома підсвідомо було прийняте парою ще до великої війни. Її наближення вони відчували вже 2014 року, коли поїхали з Криму. Казково красивий півострів був любов’ю пари художників з дитинства, вони бували там щорічно і довго працювали, тому, коли з’явилася можливість оселитися в Криму, створили простір для себе й для своїх численних друзів – з садом, з майстернею, з чудовою атмосферою. І всю цю красу, весь цей затишок, сповнені гармонії та творчої енергії, довелося залишити. Аня та Слава не могли продовжувати жити у власному будинку, під окупацією огидного їм режиму.

Вони повернулися до рідного Харкова, де з однодумцями почали думати про те, як готуватися до війни, що насувається. Слава, який ніколи не служив в армії, зосередився на стрілецьких дисциплінах і досяг деяких успіхів. І в перші дні великої війни почав навчати бійців тероборони. За словами художника, “робота інструктора була неминуча для мене”.

Сюжет, безсумнівно, епічний – скульптор, творець бере в руки знаряддя вбивства та руйнування, щоб захистити своє право на життя та творчість. І сюжет не просто реальний, а відбувається в реальному часі. Коли Брендан Белломо запропонував Славі та Ані знімати камерою свої будні, фактично історію нормальних людей, які опинилися в ненормальній ситуації, харків’яни дещо збентежилися. Насамперед тому, що ніколи не мали справи з відеозйомкою, а обидва за природою – перфекціоністи. Але коли почали обговорювати процес з американськими партнерами, погодилися, що ідея Брендана вкрай важлива.

Хтось мав знімати Аню та Славу, і до творчої групи залучили Андрія, художника, друга творчої пари, батька двох чарівних дівчаток, з якими він змушений був розлучитися через війну. Андрій став не просто оператором, а повноправним героєм документального фільму, який його творці назвали “Porcelain War” (Порцелянова війна). Талановитий художник, як і його колеги по цеху, який раніше не займався відеозйомкою, виявився настільки талановитим оператором, що кадри, зняті ним вперше в житті, увійшли до фільму. Більше того, Андрія Стефанова номіновано на нагороду ASC (Гільдії Кінематографістів), якою відзначено менше ніж 1% найдосвідченіших операторів по всьому світу (церемонія 23 лютого, вболіваємо!).

У “Porcelain War” багато героїв – крім трьох основних, Фродо, чотирилапий улюбленець Ані та Слави, бійці підрозділу “Сайгон” (під час підготовки та в бойових умовах), які мали мирні професії до війни, природа, місто та його мешканці, персонажі Аніних малюнків, що ожили за допомогою анімації, чарівний дракончик з камуфляжним розписом, що потрапив на постер фільму.

Складно уявити процес створення картини, коли частини знімальної групи працюють на різних континентах, в різних часових поясах, в різній реальності. Але неймовірна енергія, яка їх поєднувала, дала феноменальний результат. Фільм “Porcelain War”, дебют у документальному кіно двох режисерів – Брендана Белломо та Слави Леонтьєва, отримав близько 50 міжнародних нагород, у тому числі Гран-прі Sundance, найпрестижнішого в Америці фестивалю незалежного кіно, і номінований на премію “Оскар” (церемонія 2 березня, вболіваємо!).

“Біжіть, а не йдіть, до кінотеатру, щоб побачити прекрасну та емоційно приголомшливу “Порцелянову війну”!” – звернувся до своїх дописувачів Кріс Коламбус, один із найуспішніших голлівудських режисерів та продюсерів.

Презентуючи картину, яка розкриває культуру, як джерело стійкості та форму опору, Аня та Слава іноді виїжджають зі свого харківського будинку у супроводі кількох порцелянових звіряток. Їхні власники віддають свій скарб під опіку митців. Камуфляжний дракончик також знайшов свій дім. Він – в Україні, і його чудова власниця додала значну грошову суму на потреби ЗСУ.

Але ЗСУ потребує не лише матеріальної допомоги, а моральної підтримки прогресивних людей усього світу. Вона має конвертуватися у перемогу сил Добра, щоб українські митці, будівельники, вчителі, музиканти, менеджери, дизайнери, фермери повернулися до своїх занять, до своїх родин, до свого життя. Воно вже ніколи не буде колишнім, але воно БУДЕ! Як будуть з’являтися нові порцелянові скульптури Ані Стасенко та Слави Леонтьєва, прикрашаючи Світ!

Gerda Griffon